На території, де розташоване село Міські Млини, що в Полтавщині, люди мешкали ще за часів неоліту. Про це свідчать останні археологічні знахідки: фрагменти гончарних виробів різних історичних епох. Село ж, що носить нинішню назву, спочатку виникло як слобода, передмістя Опішного, де заможні городяни тримали власні водяні млини на Ворсклі.

   Видатний український філософ, керамолог, доктор філософських наук, професор Леонід Сморж народився 1927 року, як він зазначав сам, «в одну з найдраматичніших епох людства» [4, с.3]. «Моє народження збіглося з періодом непу, який настав після кривавої братовбивчої громадянської війни, епіцентр якої був в Україні. Впровадивши його замість політики „військового комунізму”, відверто здирницької щодо селянства, більшовики дещо послабили податковий тиск і репресії в сільській місцевості. Відповідно, трохи піднявся добробут людей, разом із хлібом з’явився інтерес до духовного, до мистецтва, насамперед, самодіяльного. Словом, Україна переживала тимчасове відродження й виношувала надію на чисте небо і спокій, достаток і справедливість, щастя і свободу, не підозрюючи, що десь уже збираються темні хмари і кров’яниться обрій, віщуючи лихо, яке ніс із собою більшовизм. Ще не очунявши повністю від страхітливої громадянської війни і не позбавившись її руїн, Україна входила в епоху колективізації, розкуркулювання, індустріалізації, мілітаризації, тоталітаризму і сталінізму» [4, с.10].

     Майже півстоліття (кінець 1960-х – початок 2000-х років) закоханий у народне мистецтво вчений-філософ Леонід Сморж збирав свою колекцію опішненської кераміки. Відшукував, відбирав найкращі зразки декоративної скульптури, дитячої іграшки та ужиткового посуду. Понад сімсот творів кераміки виготовлено здебільшого сучасниками Леоніда Опанасовича. Багато з них зроблено на його замовлення.

    Якось на моє запитання: «З чого починалася ваша колекція?» Леонід Опанасович Сморж відповів: «З великого бажання зберегти красу. Пройде час, на землю прийдуть інші покоління гончарів, малювальниць, ткаль, вишивальниць, різьбярів, художників, іконописців, вони створять свої шедеври, але таких, як нині, вже не буде… Оця краса неповторна. Хочеться, щоб нащадки бачили, цінували, вчилися…»