«НЕХАЙ ЖЕ ОБЕРІГАЄ І НАШ СВІТЛИЙ КРАЙ, І ЦЕЙ МУЗЕЙ ПРЕСВЯТА ПОКРОВА!»

Опубліковано в Статті.

   

Завідувач Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської
кераміки Леоніда Сморжа Вікторія Зубань проводить екскурсію для відвідувачів.
Міські Млини, Полтавщина. Серпень 2014.
Фото Інни Прокопенко   

    Якось на моє запитання: «З чого починалася ваша колекція?» Леонід Опанасович Сморж відповів: «З великого бажання зберегти красу. Пройде час, на землю прийдуть інші покоління гончарів, малювальниць, ткаль, вишивальниць, різьбярів, художників, іконописців, вони створять свої шедеври, але таких, як нині, вже не буде… Оця краса неповторна. Хочеться, щоб нащадки бачили, цінували, вчилися…»

   Нині в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа більше ніж півтори тисячі творів народного мистецтва. Переступивши поріг будинку мистця, потрапляєш в іншу реальність, інший світ, де панує краса й гармонія. Радують око граційні опішненські барині й козаки, круторогі барани й гривасті коні, сяє поливою барвистий посуд. Стіни й вікна  у світлиці, заквітчаній рушниками, бережуть тепло, спокій оселі, її Душу. Неймовірно, але біля них відчуваєш захист. Народна вишивка – то ж і є оберіг. А от біля образів хочеться помолитись…

   Ікони займають особливе місце в експозиції. У кожної з них своя історія і, як у людини, прожите життя. Є ікони зі Львова, Почаєва, але більшість місцеві. Старожили навіть називають імена іконописців, серед них – Петро Кононенко, батько відомої малювальниці Зінаїди Линник.

Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці».Дерево, олія, живопис. Україна. Кінець ХІХ –
початок ХХ століття.
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Фото Тараса Пошивайла

   Переказують, що в Опішному та його околицях стояло сім храмів. У 1930-х роках їх було закрито більшовицькою владою, а під час бомбардувань і артобстрілів 1943-го – поруйновано. Лишився в містечку єдиний храм «Покрови Пресвятої Богородиці». Дерев’яний, з мурованим цоколем і високою дзвіницею він стояв на узвишші. Сяючі бані церкви було видно за багато кілометрів від містечка. Історія не зберегла точної дати, коли її було зведено, але відомо, що храм «Покрови Пресвятої Богородиці» перебудовували двічі – 1760-му і 1891-му роках. Діючим він був до 1962 року. Тоді місцева влада й вирішила храм зруйнувати, а ікони чи то спалити, чи то втопити в болоті. Врешті від будівлі не лишилося навіть мурованого цоколя, а от ікони таки вціліли. Чоловік, що мав вивезти їх і знищити, просто роздав тим, кого зустрів на дорозі, а решту розклав під ворітьми садиб і таким чином врятував святі образи.

Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці».Дерево, олія, живопис. Початок ХХ століття. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.
Фото Тараса Пошивайла

   У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа зберігається аж три ікони «Покрови Пресвятої Богородиці», датовані кінцем ХІХ – початком ХХ століть. З відомих причин у старожилів Опішного лишилося багато ікон, деякі з них і встиг придбати Леонід Опанасович для своєї колекції. А нині святі образи дивують своєю довершеною красою наших відвідувачів. «У Вас наче в Храмі! Дивишся на ікони і думаєш: скільки ж вони пережили і скільки вистраждали, так само як і їхні безіменні творці. Та все ж вони вціліли! Нехай же оберігає і наш Світлий Край, і цей Музей Пресвята Покрова – написала у Книзі відгуків музею-садиби Олена, відвідувачка з Харкова.

Вікторія Зубань,
 завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської
кераміки Леоніда Сморжа