МАЛЬОВАНІ МИСКИ В КОЛЕКЦІЇ МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ-САДИБИ ФІЛОСОФА Й КОЛЕКЦІОНЕРА ОПІШНЕНСЬКОЇ КЕРАМІКИ ЛЕОНІДА СМОРЖА

Опубліковано в Статті.

            Майже півстоліття (кінець 1960-х – початок 2000-х років) закоханий у народне мистецтво вчений-філософ Леонід Сморж збирав свою колекцію опішненської кераміки. Відшукував, відбирав найкращі зразки декоративної скульптури, дитячої іграшки та ужиткового посуду. Понад сімсот творів кераміки виготовлено здебільшого сучасниками Леоніда Опанасовича. Багато з них зроблено на його замовлення.

            Особливе місце в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа займають мальовані миски й тарелі. До речі, у побуті  вчений завжди користувався опішненським глиняним посудом, а хто був його гостем, то, мабуть, куштував борщ з яскравих полив’яних мисок. Господар з великим захопленням розповідав про творців того чарівного посуду, в якому їжа найсмачніша. Згадував майстрів-гончарів Гаврила Пошивайла, Григорія Тягуна, Василя Біляка, Михайла Китриша, Миколу Пошивайла, не забував і про малювальниць – Явдоху Пошивайло, Галину Китриш, Марію Бондаренко, Зінаїду Линник і, звичайно ж, про свою землячку – Параску Біляк: «У кожної з них власний почерк. У Явдохи Данилівни в орнаменті часто закомпоновані птахи, рибки, а серед квітів вона найбільше любила конвалії… У Параски Петрівни майже скрізь квіти, великі, яскраві, іноді в композиції малюнка – грона винограду. Лінії плавні, спокійні… У творчому почерку увесь характер мисткині…».

            У свій час від Леоніда Сморжа я дізналася, що нині мальовка на мисках, тарелях та іншому посуді виконує декоративну функцію, а наші далекі предки орнаментом з концентричних кіл, смужок, крапочок, солярних знаків та інших символічних зображень намагалися захистити їжу від «злого ока». Тобто посуд був не просто ужитковою річчю, а ще й слугував оберегом. Не випадково в помешканні його розміщували  в певних місцях: біля печі (щоб нечисть через димар не залітала), біля дверей на миснику (щоб зло у хату не заходило) і, зрозуміло, на столі. Тарілка кругла, бо кругле сонце. З тієї ж причини робили миски найчастіше з рудої (червоної) глини. У Міських Млинах неподалік Опішного, біля підніжжя Млинської гори знаходилися значні поклади червоної глини.
            На початку ХХ століття, за даними етнографа Івана Зарецького, у цьому селі проживало 52 гончарі, 50  з яких були мисочниками. Посуд Остапа Ночовника та багатьох інших міськомлинських майстрів, що зберігається в музеях Києва, Полтави, Опішного, а також Санкт-Петербурга (Російська Федерація), засвідчує високу майстерність і неперевершений талант місцевих гончарів. Леонід Сморж виростав у Міських Млинах, а отже, серед тих людей і їх нащадків, які творили ту глиняну красу. Але минув час, перш ніж він почав займатися збиральницькою діяльністю, і в його колекції, на жаль, немає мисок, датованих початком ХХ століття, адже ще в 1930-х роках зникли кустарні майстерні міськомлинських гончарів. Власне, у колекції вченого є інші, не менш прекрасні. Їх в експозиції Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки  близько ста. А про чарівні миски, які робили гончарі в цьому селі понад сторіччя тому, можуть розповісти лише їх фрагменти. Уламки посуду кожної весни до Музею-садиби приносять місцеві жителі.

Вікторія Зубань,
завідувач   Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської
кераміки Леоніда Сморжа