Листи опішненських гончарів до Леоніда Сморжа
Відомий філософ і збирач опішненської кераміки Леонід Сморж лишив нащадкам у спадок не тільки прекраснуколекцію творів народного мистецтва, а й досить великий приватний архів. Серед унікальних документів ХХ – початку ХХІ століття особливу цінність становлять листи.
З трепетом розгортаєш маленький пожовклий аркуш паперу, густо списаний, майже дитячим, почерком Івана Архиповича Білика. Лист датований 1970 роком, коли майстер готувався вступити до Спілки художників України і радився з ученим. Він розповідав про свої втрати й нові досягнення. У цьому листі вся його Душа, його щирість, простота й довірливість.
Гаврило Ничипорович і Явдоха Данилівна Пошивайли вели активну переписку з Леонідом Сморжем. Листи найчастіше писалися після важкого трудового дня. У них всі болі й турботи подружжя, а часом і веселі жарти, як ведеться в гончарському колі. Відчувається неабияка приязнь до вченого, щирість і любов Великих Сердець. (Докладніше дивіться на сайті: http://seluchenko-potters.gov.ua.)
Листи до Леоніда Сморжа малювальниці заводу «Художній керамік» Єфросинії Омелянівни Герасименко легкі, поетичні, наче птахи, крилаті. Кохалася мисткиня у квітах, часто просила Леоніда Опанасовича купити в Києві насіння тих чи інших рослин.
Про інше писала гончарівна Олександра Федорівна Селюченко. Іноді це спогади про юність, інколи листи глибокофілософські про сенс буття людського, а часом це крик одинокої Душі, що прагне тепла, радості, розуміння… (Докладніше дивіться на сайті: http://poshyvailo-potters.gov.ua.)
Іван Білик до Леоніда Сморжа
Добрій ден, Лионід Панасович! Спершу я тобі повідомляю, що ми вже приїхали додому, доїхали благополучно, все в порядку. Льоня, ми ж як пішли од теби, коли прийшли з Харкова ящики, та ми розгружали. Льоня, ти знаєш, що половину побилос баранів, так жалко, ну нічого ни подієш, багато повикидали. Як приїхав, зразу зробив нову одну штуку. Льоня, ти знаєш, що нам як як ми должні на 28 бути в Київі, бо сказали в Спілці художників, щоб кожин привіз свої вироби, штук по чотирі. Ті, хто в Спілку прийматимут, говорять, що положино. Привезем і поїдим домой, бо вони в квітні місяці будут приймати, будут по виробах аринтіруватця.
Льоня, я маленьке пісьмо пишу, бо спати хочу, пробач. Досвіданія. Твій зимляк Білик І.А.
17/3.1970 р.
/Мову оригіналу збережено/
Гаврило Пошивайло до Леоніда Сморжа
Здраствуй, наш уважаемий Леня, прийми от нашой сими [семьи]тоби привит и много хороших пожиланий, хороших вспехив и хорошого здоров’я в твоий роботи.
Леня Опанасович, я ришив тоби оце написать. Я думаю, що ти доси дома, вже приихав, ти правильно кажиш, що менший дожен перший написать.Конечно, нада писать тоби, як доихав и як твоя жизнь, а я хотив писать, а потом якраз прибули знимать козакив, и мини нибуло время, бо они знимали цилий тиждень, я вкладав вгорно, знимали, палив, вигружав, а потим виставляли всякого сиридвору всю посуду, а тоди я издив с козаками пид Полтаву. ДеПитрив яри, а тоди в Полтави в салони, сначала на млинянски гори, так що нашумили за тиждинь, но ничого.Так що врем’я проходоть бистро, нищуваеся, коли вже скоро 8 марта, вже весна скоро, начнутся хороши дни. Леня, нам скоро видпуск – двадцать четвертого апреля, Питро був, я йому казав, щоб написав тоби письмо, чи вин до теби ни заижав. Сегодня нидиля 27 число, я пишу тоби письмо, ти знаеш, оце три дни болило, но ничого буду крипится, щоб диждать лита и повидатся с тобой коло рички, ище дам робот,щась у мене слабо робится, я й сам ни знаю, чого,а вже поворот слабне, но ничого, пиши, низабувай.Досвидания.
29/02.1972 р.
/Мову оригіналу збережено/
Єфросинія Герасименко до Леоніда Сморжа
Здравствуйте, Леонід Опанасович!
З приветом до Вас, Єфросінія Омеляновна! Перш за все, передаю Вам щирий прівет і желаю Вам всього найкращого в Вашій жизні, а саме основне – харашого здоров’ячка на довгі роки Вашого життя. Конєчно, пишу я вам письмо і мені просто невдобно, що Ви мене поздравляли з Новим роком і з березнем, а я свиня не поздравила з днем армії Вас. За це я в Вас прошу пробачення, бо я була в отлучке і не була дома. В дальнейшому цю помилку, я думаю, справлю. Пишу письмо, хотя невелике. Живем по-старому. Весна, грибемося в смітниках, підбираюмося огород садити, та тільки щось захолодило в нас. Но нічого, ще май далеко, ще потепліє колись. Чомусь ця зима така довга, все холод і холод. Змінились люди, а також і клімат. Ранше, було, і я знаю, що починає, таяти сніг, одна сторона улиці розстане сніг, сонечко, земля парує, а друга ще лежит сніг. Дітвора бігає «в дука», «в кона» грає, а тепер якось змінилось все. Хмурна весна, і люди хмурні. Чим багатший народ, тим хуже становиться, все чогось не хватає. В Вас, конечно, город, то, конечно, по-іначому, а в нас село, то весна, то кажде потопає в роботі. Но ладно, я б і написала б Вам пісьма і невдобно, конечно, но а спрошу, чі не достали рози або гладіолусів, я за пересилку Вам заплачу і за них. Я думаю, ще благополучно будем, то ще побачимось.
На цьому я закінчую.
До побачення.
6/ІV-78 р.
/Мову оригіналу збережено/
Здравствуйте Леонід Опанасович!
З великим пріветом і найкращим побажанням до Вас Омеляновна.
Леонід Опанасович, велики спасибі Вам за поздравленіє, а также і Ваше вніманіє. Но, а я, конечно, винувата перед Вами, бо саме в той час гріпувала. Бо цей рік така зима, що тільки гріпу свірепствувати. Тепер живу я пока по-старому. Почався вже місяць весни, но сьогодня 6/ІІІ, і надворі настояща зима. Бо тепер клімат змінився, май і фуфайки не скидай, холодно, морози. Но нічого, є приказка, що циган вже кожуха продав. Не к кільцю, а к яйцю, тобто не к рождеству, а до Пасхи іде. Цей рік Пасха буде 8 мая.
Леонід Опанасович, Ви пишете мені за сімена цвітів, щоб я написала яких. Конечно, я б хотіла дістати сімен китайської гвоздіки, тільки повною. Як ото продают грузіни на базарі.
Но а так я заказувати не можу, бо і назви бувают неоднакові, що в нас у селі, що у Вас там. Ну ладно, доставайте на свій укус хароших, конечно, якщо це для Вас возможно. Бо у Вас там і своїх клопот і забот хвати. Ну раз Ви, я бачу, тоже любітель цвітів, то вже ж і я попрошу Вас, якщо возможність буде, дістаньте пожалуйста. Бо я так вже весни жду, хочеться біля цвітів заботитися. Сосідка каже, що ще наробися. Но воно ж зима в хаті обрида, а весна лазиш на дворі і якось розважаєш свою тоску. Та і легше на душі. Леонід Опанасович, а як Ви там поживаєте? Чі уже дійшли до своєї мети? Бо це вже 2 роки, як я Вас бачила. То вже і води чимало утекло. Конечно, я знаю, що Ви недавно були у селі у Канівчихи. Коли Ви ішли од автобуса в село з мужчиною, що доводив Вас у село, то був мій брат двоюрідний, і він мені розказав за Ваші розговори з ним. Я догадалася, що то Ви були.
Ну в мене особого пока немає нічого. На цьому я закінчую свого листа.
До побачення.
6/ІІІ-83 р.
/Мову оригіналу збережено/
Здравствуйте, Леонід Опанасович!
З великим пріветом і найкращими побажанням до Вас Омеляновна.
Леонід Опанасович, перш за все, я сообщаю Вам, що листа я од Вас получила, за якого щиро Вам благодарю і желаю Вам всього найкращого в Вашій жизні, а саме основне це здоров’ячко. Цвіти прийшли благополучно.
Ви знаєте, надумала я іще одні, які у мене були, але тепер вивелась – це левколія. Вона цвіте аж до осени і так гарно вечором пахне, неначе ночна фіалка. Но а так нового у мене пока немає нічого. Пока все по-старому. Велике спасибі Вам за біспокойство. А за гроші я, як приїдете, розщитаюся з Вами.
Ну на цьому я закінчую свого коротенького листа.
До побачення.
13/ІV-83 р.
/Мову оригіналу збережено/
С привітом до Вас Омеляновна.
Здрастуйте, Леонід Опанасович!
З великим привітом і найкращим побажанням до Вас Омеляновна. Леонід Опанасович, перш за все, я сообщаю, що откриточку і сімена я получила, за що щиро Вам благодарю і желаю, конечно, массу найкращих побажань у Вашому житті, а саме основне – це здоров’я на довгі годи Вашої жизні. Леонід Опанасович, Ви знаєте, гвоздика уже сходи. Так мені і повезло з ними, що саме дощі, і вони в раз і посходять. Конечно, велике спасибі за Ваше біспокойство. Понасажувала всяких і понасівала. З роботою підправилася, огород висхожується. Діждали і Паски, так дні ідут, а также і годи. Колись оце не спалося, подумала, що ск. [скільки]год прожив, а що гарне бачив, в селі кожна людина в роботі потопає, так Ви знаєте – аж страшно стало, що года ідуть, як вода. І так підкрадається старість. І ще раз велике спасибі за Ваше біспокойство. На цьому я закінчую.
До побачення.
10/05-83 р.
/Мову оригіналу збережено/
Добрий день.
Здрастуйте, Леонід Опанасович!
З великим привітом і найкращими побажаннями до Вас Омеляновна. Шановні Леонід Опанасович, перш за все, я Вам сообщаю, що поздравленіє од Вас получила з Жовтнем, за якого щиро Вам благодарю і желаю Вам найкращого в Вашій жизні благополуччя, а саме основне це здоров’ячка на довгі годи Вашої жизні.
Леонід Опанасович, це я вже трошки підправилась з роботою і рішила Вам написати листа. Хотя і новостів у мене особих немає. Леонід Опанасович, я пока живу по маленьку. Здоров’я тоже по маленьку. Я ожидала, що Ви к жовтню вишлете мені фотографії, а воно, видно, не получилося. Мені оце і надо б було. У мене оце очутилася родня у Каз ССР. В 1910 г два брата мого папки виїхали на вжитки колись, було, кажут. Писали пісьма, пока живі були, і син один писав, а потім все затихло. Ми нічого не знали, хто в них є і до чого. Я хотя і мала була, а любила заглядати в пісьма і знала, що один брат був у ту пору нач. МВД. Оказується, що у одного мого дяді 3 сини і 2 дочки і у другого 2 дочки. Тепер, шо робив нач. МВД: розіскував через с/с [сельсовет]наш рід, у маю це діло було. Мені дано це пісьмо, я, конечно, написала йому листа, він дав усих адреса і проси, щоб я написала усим по листу. Я і написала, конечно, жаль, і найстарша сестричка 75 лет постоянно високоє давленіє, ногами не ходи. А один братишка такий, видно, душею добрий все пише: «Дорогая, родненкая сестрёночка, пиши, возможно, чем нуждатимешся, пиши без стісненія, ми все вишлем».
Він у війну був оце Кременчук, Золотоноша с.Клещенцы, так кушал печеный гарбуз і варенный з кашей пшонной, так до чего ж он сладкий был, а тепер жена сваріт, но в їх волоські (кормові), то вони ж не такі. Я тепер пишу, що, братіку, у нас тепер їх тоже ніхто не пече, то горе заставляло робити, а хотя і варимо, то і ми сахар кидаємо.
Тепер він пише за цвіти, що його жена любитель цвітів і, возможно, які у тебе є, вишли к весне, но це він, конечно, попав куди і надо. Тільки пише, що в сторону Кременчуга відел цвети красивие, когда солнышко взошло, они розкрываются, а когда заходит – закрываются, так до чего ж они мне нравятся. Це портулак. І мужчина, а любитель в цвітах. Пише, що і у хаті повно і надворі літом повно. І проси, щоб я дістала портулаку, но тут у нас його, конечно, немає, а вже, що стоятиме, я Вам оплачу, понадіюся, що Ви отам у Марту дістанете мені і я перешлю йому.
Сестричка і 2 брати хотят літом приїхати до мене. Приглашали і мене, но дуже далеко. Вони живуть там неплохо. Свої директора, совхоз, і син – директор маслозавода. Свої машини, пенсії харашо получають. Діти розпряжені [розпоряджені], і всі в близі живуть. В кожного по 10 або 11 внуків. Хотя воно Вам і не нужне, но я написала. Що мужчина, щитайте пройшло 40 год, і не забув, де бачив і які цвіти, і що любітель отакий.
Леонід Опанасович, що буде нове, я в слідуючому листі опишу.
На цьому я закінчую.
До побачення.
Пишіт, жду.
1/ХІІ-83 р.
/Мову оригіналу збережено/
Добрий день!!!
Здрастуйте, Леонід Опанасович. З щирим привітом до Вас Омеляновна. Шановні Леонід Опанасович, ви мені вибачте, що я Вас побіспокою, я рішила написати маленького листа. Я живу по маленьку, здоров’я тоже по маленьку. В селі в цей період роботи багато, бо весна і всьому надо дати лад, но я вже підправилась з роботою, тепер будем ожидати празника Пасхи Хрістової.
Леонід Опанасович, в мене до Вас буде велика просьба: мені надо достать лікарство для уколів «Румалон» від остеохандроса. Пожалуйста, єслі возможность буде, достаньте, скільки стоятиме і за пересилку я деньги перешлю по телеграфу.
Леонід Опанасович, пожалуйста, єслі буде возможность, не откажіт в моїй просьбі. Коли не достаните, пожалуйста дасте ответ.
На цьому я закінчую.
Желаю я Вам усього найкращого!!! До побачення. 26.04.86 р.
/Мову оригіналу збережено/
Добрий день!!!
Здрастуйте, Леонід Опанасович. З низ. привітом до Вас Омеляновна. В первих строках мого коротенького листа я Вам сообщаю, що одкритку з Новим роком і 8 Мартом я од Вас получила. Дякую за Ваше біспокойство. Но я, повірьте, через обставини сучасної жизні нікого і ніде не поздравила. Просто не було енергії. Я коли іще робила, казав один старик у заводі: «Дівчата, я живу по погоді», тепер я його часто-часто вспоминаю. Коли людина молодча, вона цього не замічає. Но в даний час народ дурманіє од оцієї жизні. Я оце получила пісьмо од родні з Казахстана. Совхоз виділяє пенсіонерам в нових цінах через магазин, м’ясо 6 руб./кг, колбаса 11 руб./кг, сахар 10 руб./кг, крупа гречна 5 руб./кг, рис сечка 10 коп./кг, булка кругла 30 коп. Вони у мене раз були, коли ми були однієї держави. А тепер немає здоров’я і ніякої возможності, бо на дорогу надо мілліарди. Їм то хочеться іще побувати на Україні – родіні батьків. Дуже добрі і гарні люди, вони мені троюрідні брати і сестри, я, конечно, цього секрету не одкрила. А мій папка казав, що в 1910 г. виїхали 2 двоюрідні брати на вжитки, бо тут жили бідно. Дядя вік там прожив, а писав нам: «Не хочеться, братуха, на чужині помирати».
Новостів особих пока немає.
На цьому я закінчую свого листа.
13.3.94 р.
/Мову оригіналу збережено/
Леонід Сморж, маючи обмаль вільного часу, все ж встигав відповідати гончарям на листи, знаходив час виконувати їхні прохання. Повсякчас піклувався про них, як про найближчих родичів, бо відчував глибоку духовну спорідненість з цими простими щирими людьми, і вони відповідали йому взаємністю. На жаль, нині не збереглося листів ученого, адресованих до гончарів, вони б повідали багато нового і цікавого. Минає час, проте епістолярна спадщина залишається певним історичним джерелом, промовистим і незаперечним свідком минулих подій.
Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа