груд. 11

Село МІСЬКІ МЛИНИ (Полтавщина)

Опубліковано в Статті.

(Історична довідка)

МІСЬКІ МЛИНИ – село Зіньківського району Полтавської області, осередок гончарства. Орган місцевого самоврядування – Опішнянська об’єднана територіальна громада. Розташованена правому березі річкиВорскла. Вище за течією, на відстані близько 2кілометрів, – селоЯблучне, нижче за течією, за 1,5 км, – село Карабазівка, на протилежномуберезі – селоВільхове; до райцентра– 42 км, до обласногоцентра– 47 км. Проживаєпонад 230 чоловік.Із західного боку села на пагорбі (Мигдієва гора) лишилися сліди земляного валу та рову – укріплень городища періоду Княжої доби, що існувало тут у ХІІ столітті. Село виникло з козацької слободи біля переправи через Ворсклу, назву отримало завдяки чималій кількості млинів у цій місцевості [2, с. 5, 6]. Наприкінці XVІІІ – на початку ХІХ століття млин, що належав родині Корицьких у Міських Млинах, давав 3600 кг збіжжя на рік. Першу дерев’яну церкву святого Василія Великого було збудовано 1733 року. 1812 року коштом поміщиків Корицьких та державного діяча, перекладача, мемуариста Федора Луб’яновського на її місці зведено нову муровану, а 1838 – прибудовано муровану дзвіницю; храм зруйновано під час Другої світової війни, цеглу використано для будівництва жител [5, с. 2-3].

1885 року в селі Міські Млини Зіньківського повіту Полтавської губернії мешкало 1638 чоловік, існувала православна церква, поштова станція, цегельний завод та винокурня [2, с. 35].

За переписом 1897року, кількість мешканців становила 995 чоловік, з них 981 – православної віри. На межі ХІХ–ХХ століть тут уздовж дороги простягався ряд торгових лавок. У нижній частині села («на низу») мешкали шевці (Заливчі), бондарі (Шути, Чирвенки), стельмахи, кравці (Скрипники), ковалі (Капиноси), крамарі (Запаренки, Германи), у верхній частині («на горі»), біля панського маєтку й на леваді, – гончарі. Тут проживали цілі династії, що займалися кустарним гончарним виробництвом: Шипили, Шульженки, Китриші, Біляки, Федоші, Кизименки, Багрії, Бордуни, Гайдари, Рябоконі, Сердюченки, Ночовники та інші [6, с. 337-340; 11, с. 71; 18, с. 1; 19, с. 1; 20, с. 1; 21, с. 1-2; 22, с. 1-2]. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в Міських Млинах мешкало 50 мисочників та 2 посудники [4, с. 3; 9, с. 29-30, 57-58, 65, 114, 122, 125, 221, 232-233]. На відміну від майстрів інших гончарних осередків Полтавщини, гончарі Опішного й Міських Млинів, що мали не більше 2-3 десятин землі, утримували себе винятково за рахунок продажу чи обміну своєї продукції, яку возили на південь і в Слобожанщину.

У січні 1918 року в Міських Млинах встановлено радянську владу; у березні село окуповане австро- німецькими військами, у листопаді того ж року – село було визволено військами УНР. Наприкінці червня 1919 року в Міські Млини вступили денікінці, у грудні радянську владу було відновлено [5, с. 4]. На початку 1920-х років село залишалося центром виробництва мальованих полив’яних мисок у Полтавській окрузі. Гончарні вироби користувалися попитом переважно в сільського населення. Багато хто з гончарів освоював інші ремесла: клали печі, чинбарювали, теслярували, займалися торгівлею. Більшість із них були освіченими. Про це свідчать написи на фото, надісланих з фронтів Першої світової війни, листи й розповіді родичів [19, с. 1].

1922 року в Міських Млинах було організовано СОЗ, в який об’єдналося 8 господарів для спільного обробітку землі. Головою було обрано Івана Александрова. У колишньому маєтку банкіра Григорія Рубінштейна [14, с. 57]до окупації денікінськими військами діяла комуна, що пізніше була реформована в комнезам. Головою став Яків Ткаченко. У селі діяла семирічна школа, в якій навчалося 400 учнів, а також агрошкола, яку 1932 року було перенесено до села Писаревщина Диканського району [5, с. 7].

Відповідно до «Акту обстеження Міськомлинянської сільської ради», складеного членами Опішнянського райвиконкому 4 червня 1925 року, у селі мешкало 2616 «душ», до складу сільської ради входило 26 членів, серед яких і 4 кустарі [12, с. 8; 15, с.10; 16, с. 19]. 1925 року на території сільської ради, куди входили Міські Млини та хутори Вільхове, Зайці, Шкиденівка, Васьки, Карабазівка, існувало кілька сільськогосподарських артілей, що 1950 року об’єдналися в колгосп імені Молотова.

Місцева влада, втілюючи більшовицьку політику, спрямовану на ліквідацію кустарництва як форми малого приватного бізнесу, наприкінці 1920-х років намагалася примусити гончарів та інших одноосібників вступати до колгоспу, обкладаючи їх непомірними податками. 1929 рік розпочався в Міських Млинах низкою арештів. Терміново «відшукувалися» куркулі та «інші антирадянські елементи». До списку ворогів влади потрапив і колишній прапорщик царської армії, що у свій час воював за Центральну раду, фотохудожник Мегидій Володимир Андрійович. Одним із звинувачень, що прозвучали на його адресу, було: «Співав українські народні шовіністичні пісні» [1, с. 5, 7].

Кількість жертв голодомору (1932–1933) точно не встановлено. Відомі акти канібалізму. У цей період постраждало найбільше гончарських родин, вимирали цілими сім’ями[14, с. 64; 17, с. 2].

Хвиля репресій 1938–1939 років не оминула село. 1938 був арештований і розстріляний у Харкові студент Київського державного університету імені Тараса Шевченка, колишній учень опішненської гончарської артілі «Художній керамік» Степан Герман [21, с. 2].

Під час Другої світової війни окупація села Міські Млини німецько-фашистськими військами продовжувалася з 3 жовтня 1941 року по 19 вересня 1943 року. Під час відступу майже все село було спалене поліцаями. Від обстрілів постраждав колишній будинок банкіра й мецената Йосипа Рубінштейна та храм Василія Великого.

За звинуваченням у веденні націоналістичної пропаганди серед односельців 1944 року були заарештовані брати Михайло та Гордій Шараї, І. Безрук, Яків Черкас.

Відбудова села лягла на плечі жінок і підлітків. 1950 року в селі було збудовано приміщення для худоби. Колгосп мав корів, 32 коней, 24 пари волів. 1954 року з’явилося три вантажні автомобілі, молотарка. Працювали в селі вітряний і водяний млини. На трудодень видавали по одому кілограму зерна і по три карбованці. Працювала хата-читальня, куди 2 рази на тиждень привозили для демонстрації кінофільми. Того ж року в селі прокладено дорогу з твердим покриттям (бут) [7, с. 2].

Упродовж 1955–1958 років побудовано Міськомлинянську ГЕС. 1957 року збудовано сільський клуб. На початку 1960-х років відбулося об’єднання колгоспів навколишніх сіл у радгосп «Жовтень», у Міських Млинах ліквідовано сільську раду. На той час там діяла бібліотека, клуб, два магазини й школа. 1970 року відкрито ФАП [5, с. 6].

1973 року завершилося будівництво нової школи. 2003 року школярів переведено до Опішнянської загальноосвітньої школи та Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному». Будівлю передано під Обласний дитячо-юнацький оздоровчий табір «Еколог».

У Міських Млинах з 1 липня 2009 року діє Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа як структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.Унікальною є експозиція музею-садиби. Найбільша в Україні приватна колекція опішненської кераміки була сформована доктором філософських наук, професором Леонідом Опанасовичем Сморжем упродовж 1960-х – 1990-х років. Мистецьке зібрання налічує півтори тисячі експонатів, з них – близько 700 унікальних глиняних творів відомих гончарів Опішного – Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила та Миколи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко, оздоблених неповторною мальовкою славетних малювальниць – Явдохи Пошивайло, Зінаїди Линник, Параски Біляк, Поліни Сиси, Марії Бондаренко та інших [11, с. 138-141, 142-143]. Окрім кераміки, до колекції увійшли: вишиті українські чоловічі та жіночі сорочки, рушники, скатертини; близько ста писанок; старовинні ікони, датовані серединою ХІХ – початком ХХ століття; живописні полотна, які є копіями картин відомих художників і написані власником колекції; меблі першої половини ХХ століття. У Музеї-садибі зберігається приватна бібліотека вченого, яка налічує близько 3000 книг, серед яких є й рідкісні видання. Особисті речі колекціонера, що також представлені в експозиції музею-садиби, відображають смаки й уподобання їхнього власника. Велика кількість різноманітних фотографій свідчить про захоплення Леоніда Сморжа фото- і кіномистецтвом. 2017 року в екстер’єрі Музею-садиби з’явилися 12 глиняних садово-паркових скульптур, авторами яких є художники-керамісти з України, Бразилії, Білорусі – учасники Національного симпозіуму художньої кераміки «Філософія буття» [8].

Список основних джерел і літератури:

Архівна кримінальна справа Мегидія Володимира Андрійовича. 1929 // Архів Служби безпеки України Полтавської області. – Спр. 70899. – 35 арк.
Василенко В. И. Местечко Опошня Зеньковского уезда Полтавской губернии. Статистико-экономический очерк/ В. И.Василенко. – Полтава: Типография Губернского правления, 1889. – 40 с.
Василь Григорович Кричевський : хрестоматія. – Харків : Видавець Савчук О. О., 2016. – Т. 1. – 532 с.
Зарецкий И.А. Гончарный промысел вПолтавской губернии/ И.А. Зарецкий. – Полтава: Типо-литография Л. Фришберга, 1894.–3 нен., ІІ, 126, ХХІІІ, VІ, ІІ с.
Історія села Міські Млини (машинопис) // Міськомлинянська сільська бібліотека.
Клименко Олена. Народна кераміка Опішні (до проблеми традицій та інновацій в народних художніх промислах) : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства / Олена Олександрівна Клименко. – К. : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, 1995 (рукопис) // Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства. – Ф. 1. – Оп. 2. – Од. зб. 36/2. – 342 арк.
Лист Анастасії Марченко до Леоніда Сморжа. 17.01.1955 // Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства. – Ф. 18. – Оп. 4. – Од. зб. 2354. – 2 арк.
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному [Електронний ресурс]: [сайт]. – Режим доступу : opishne-museum.gov.ua
Опішнянська мальована миска другої половини ХІХ – початку ХХ століття (у зібранні Російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі). – Опішне : Українське Народознавство, 2010. – 632 с. : іл.
Павловський Вадим. Василь Григорович Кричевський. Життя і творчість / Вадим Павловський. – Нью-Йорк : Українська Вільна Академія Наук у США, 1974. – 222 с.
Пошивайло Олесь. Нев’янучі квіти Параски Біляк/ ОлесьПошивайло, Валенитна Мотрій // Українськийкерамологічнийжурнал. –2002. – № 3. – С. 138-141.
Протоколи засідань Опішнянського райвиконкому за 1925–1928 роки // Державний архів Полтавської області. – Ф. р. 363. – Оп. 1. – Спр. 400. – 79 арк.
Сморж Л. Життя, віддане кераміці / Леонід Сморж // Українськийкерамологічнийжурнал. –2002.– № 3. – С. 142-143.
Сморж Леонід. Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади) / Леонід Сморж. – Опішне : Українське Народознавство, 2017. – 863 с.
Списки осіб, позбавлених виборчих прав по сільрадах Полтавської округи за 1923 // Державний архів Полтавської області. – Ф. р. 363. – Оп. 4. – Спр. 1. – 348 арк.
Списки осіб, позбавлених виборчих прав по сільрадах Полтавської округи за 1924 // Державний архів Полтавської області. – Ф. р. 363. – Оп. 4. – Спр. 7. – 407 арк.
Спогади гончаря Івана Рябоконя. Опішне, Полтавщина. 2009 // Приватний архів Нелі Немерюк. – 2 арк.
Спогади невістки гончаря Павла Гайдари – Марії Гайдари (1930 р. н.). Опішне, Міські Млини, Полтавщина. 2013 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Звіт Вікторії Зубань про етнографічну експедицію по Опішному та Міських Млинах (Полтавщина) 2013 року. – 3 арк.
Спогади доньки гончаря Йосипа Шульженка – Тамари Плескач (1929 р. н.). Міські Млини, Полтавщина. 2013 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Звіт Вікторії Зубань про етнографічну експедицію по Міських (Полтавщина) 2013 року. – 2 арк.
Спогади сина гончаря Трохима Гайдари – Івана Гайдари (1947 р. н.). Міські Млини, Полтавщина. 2013 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Звіт Вікторії Зубань про етнографічну експедицію по Міських (Полтавщина) 2013 року. – 2 арк.
Спогади Валентини Герман – доньки малювальниці Меланії Герман (Шипило) (1930 р. н.). Міські Млини, Полтавщина. 2013 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Звіт Вікторії Зубань про етнографічну експедицію по Міських (Полтавщина) 2013 року. – 2 арк.
Твердохліб Г. Й. Листи до Вікторїї Зубань. 2009 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – 4 арк.