лип. 10

МАЙСТЕР-КЛАС З ГОНЧАРСТВА «РОДИННЕ ДЕРЕВО» В МЕМОРІАЛЬНОМУ МУЗЕЇ-САДИБІ ФІЛОСОФА Й КОЛЕКЦІОНЕРА ОПІШНЕНСЬКОЇ КЕРАМІКИ ЛЕОНІДА СМОРЖА

У цей чудовий літній день

Дозвольте щиро привітати

Усіх дорослих і дітей,

Кого талантом зміг Господь обдарувати!

Тут знає кожен: «Глина – то святе,

Й кераміка народжена в Опішні».

Не дарма скільки славних гончарів

З містечка нашого вже вийшли.

Малий шматочок глини оживає

В руках священнодія-гончаря.

Ось глечик, миска… Дар він має,

Бо майстер творить, а душа співа.

А в малювальниці вже посуд розквітає,

Тут стебла, квіти, листя, виноград.

Чарівні барви, мов вінок, сплітає –

Рука майстрині все малює влад.

А у горні вогонь гартує сіру глину,

Дарує блиск, чарівність і красу, –

То таємниця гончаря. І нині

Її розкрию й вам, нащадкам, донесу!

Цим авторським віршем розпочала майстер-клас з ліплення дитячої іграшки «Родинне дерево» опішненська гончарка Лідія Василівна Запорожець. Майстриня за своє життя освоїла всі гончарські професії –вміє працювати за гончарним кругом, розмальовує посуд, чудово ліпить. Свою улюблену справу не полишає й нині. До Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа цього року вона прийшла не сама, а з донькою Вікторією Заліською та онуком Віталієм. Вихованці Полтавського обласного дитячо-юнацького оздоровчого табору «Еколог» із здивуванням позирали на юного гончаря, свого однолітка, а Віталій впевнено знайомив дітей з азами гончарного ремесла, поправляв руку, вчив правильно проколювати дірочку, щоб півник почав свистіти. Що за чим і як правильно робити, пояснювала вихованцям табору вчитель гончарства Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату «Колегіум мистецтв у Опішному» імені Василя Кричевського Вікторія Василівна Заліська. У неї виходило це настільки добре, що не тільки діти, а й працівники музею-садиби взяли до рук глину, а потім і випускниці Львівської національної академії мистецтв, що прийшли на екскурсію, теж почали ліпити опішненських свистунців. У всіх іграшки вийшли просто чудові. Є чим пишатися! Дійство продовжувалось аж чотири години, а потім усі фотографувалися біля стилізованого родинного дерева – кожен зі своїм витвором мистецтва.