ПОКУТНІЙ РУШНИК – ОКРАСА УКРАЇНСЬКОЇ ОСЕЛІ

Рушники-божники в інтер’єрі Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 22.02.2017. Фото Інни Прокопенко

Віддавна вишитий рушник відігравав значну роль в українській культурі. Він був неодмінним атрибутом повсякденного життя людей та окрасою їхнього побуту. Жодна визначна подія в житті українців не проходила без нього: з ним народжувалися, хрестилися, вирушали в далеку дорогу, одружувалися і йшли з життя. Рушник використовувався в обрядах і ритуалах, виконуючи спеціальну магічну дію («сповивач», «вінчальний», «підперізник», «плечовий», «обиденний», «на смерть»). Важлива і його декоративна функція («кілковий», «стінний», «божник», «завіса», «покутний»), а також утилітарна («утирач», «стирач», «посудний»).

Серед декоративних рушників вирізняються «божники». У кожній українській хаті найпочеснішим місцем був південно-східний куток – «Покуть», «Святий Кут», «Красний Кут», який розміщувався по діагоналі від печі. Тут перебувають хатні боги, тут садовлять найпочеснішого гостя, тут сидять наречені, тут стоїть дідух. Для обрамлення покуті й виготовляли рушник «божник» («покутний», «божниковий», «божник», «наобразник», «іконний»). Його вішали так, щоб прикрити ікони зверху і з боків, але не закривати лики. На великі свята – Різдво, Паску, храмове свято, весілля – оселю прикрашали «святковими» рушниками, а в піст – «постовими», чисто білими або з оздобленими краями, здебільшого темних кольорів.
Божники вишивалися на вузькому лляному полотні довжиною до 4 м і більше, але оздоблювали їх тільки по одному краю і на кінцях.
За традицією, для благословення своїх дітей перед вінчанням батьки готують спеціальні «благословенні рушники», якими прикрашають ікони, тому що їх не прийнято брати голими руками. Божники вишивають нитками червоного кольору, незначним вкрапленням чорного або кольорові. Тут немає суворих правил, поле для фантазії широке.
Орнамент являв собою неперервне «вите стебло» як символ вічного повернення, безкінечного круговороту в природі, чергування плоду й квітки. Традиційна вишивка складається з символів Води і Сонця. Ці дві стихії шанували ще наші предки, так як порівнювали їх з материнською і батьківською енергією. Наявність у малюнку жовтого й блакитного кольорів говорить про українське коріння цієї вишивки. На божниках використовували й інші символи: восьмикутна розетка – знак Сонця; горизонтальна хвиляста лінія, схожа на згорнутого вужа, – символ води; пряма горизонтальна лінія – символ землі; квіткові орнаменти – процвітання, багатство, народження дітей; хрест – оберіг для рушника, тому він присутній на всіх вишитих рушниках і є прадавнім символом поєднання батьківської сонячної та материнської вологої енергії. Він може бути як вишитим окремо, так і вплетеним у композицію.
Орнаменти рушників для ікон Діви Марії й Ісуса Христа відрізняються. Спільним елементом для обох рушників є виноградне листя з гронами, які символізують достаток в оселі. Окрім спільних елементів, на «чоловічому» рушникові вишивали дубове листя та жолуді, які символізували чоловічу силу, а на «жіночому» – калину, символ жіночого начала, продовження роду, і лілії – символ любові й краси. Лілія – це квітка Діви Марії, Богородиці. Вона є традиційним символом дівочої чистоти и невинності. Розшитий ліліями рушник символізує народження й розвиток.
У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа експонуються старовинні ікони, прикрашені вишитими рушниками-божниками.
Найстаріший божник (І чверть ХХ століття) – з Чернігівщини. Вісім вишитих полтавських божників і тканий кролевецький (Сумщина) датовані другою чвертю ХХ століття. Усі покутні рушники оздоблені рослинним орнаментом, виконаним червоними і чорними нитками. Кролевецький рушник-божник виконаний характерним тканим геометричним орнаментом: уздовж одного краю тягнуться зубчики, кінці оздоблені зірчастими восьмикутними розетками.
Глиняний посуд, дерев’яні меблі, старі ікони, обрамлені вишитими покутними рушниками, створюють неповторну атмосферу української хати, прикрашеної за народними традиціями.

Валерія Швидка на фоні ікон з божниками в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 29.12.2016. Фото Вікторії Зубань

Рушники-божники в інтер’єрі Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 22.02.2017. Фото Інни Прокопенко

 

Інна Прокопенко,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби філософа
й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа

Додати коментар

Захисний код
Оновити