ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКЦІЇ ЛЕОНІДА СМОРЖА

Відомий український учений, доктор філософських наук, професор Леонід Сморж був людиною, безмежно закоханою в народне мистецтво. Упродовж 1960-х – 2000-х років він сформував найбільшу в Україні приватну колекцію всесвітньо відомої опішненської кераміки. «Це, мабуть, було єдиним, що складало моє багатство, бо про інші його прояви я ніколи не мріяв і навіть не думав», – писав про неї власник [3, с. 403].

Перші вироби з’явилися ще коли він жив у гуртожитку, будучи аспірантом Київського державного університету імені Тараса Шевченка [7]. Приїжджаючи з Києва в Міські Млини, Леонід Сморж почав інколи, а потім усе частіше й частіше відвідувати гончарів і малювальниць заводу «Художній керамік». Багато з ними спілкувався, слухав їхні розповіді [3, с. 403]. «Мені тут було набагато цікавіше, ніж в інституті, на засіданнях своєї кафедри, в колі своїх учених колег», – згадував учений [3, с. 406]. Саме в цей час Леонід Сморж почав задумуватися про майбутнє опішненської кераміки, і не просто задумуватися. У нього виникло непереборне бажання зберегти її для нащадків. «Коли я поступово почав заглядати до хлопців у цех і розмовлять з ними, і вони почали скаржиться, причом найрядовіші гончарі і прибиральниці, всі говорили про те, що опішнянська кераміка іде на занепад, що скоро цього не буде, що це вже відходить у минуле. І в якійсь мірі це мене трохи розтривожило, розворушило. В якійсь мірі боязнь і страх за те, що занепадає оця сільська культура, що воно усе уходить в небуття, що його вже більш не буде» [7]. 

Від початку в Леоніда Сморжа не було задуму створити велику колекцію. «Я збирав, не ставлячи ніякої мети зробити колекцію». Збирав «для себе, для душі, для очей», – говорив учений [7].

Колекція кераміки налічує близько 700 унікальних глиняних творів відомих гончарів Опішного – Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила та Миколи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко, оздоблених неповторною мальовкою славетних малювальниць – Явдохи Пошивайло, Зінаїди Линник, Параски Біляк, Поліни Сиси, Марії Бондаренко та інших. 

Нині, на жаль, немає точних даних про те, як і коли до колекції потрапив той чи інший експонат. Сам учений на запитання «Що перше прийшло до Вашої хати?» відповів: «А Бог його зна. Якісь горщечки, якісь посудини» [7].  Але зі спогадів опішненських майстрів, друзів, родичів Леоніда Сморжа, а також зі спогадів самого вченого відомо, що кераміку для своєї колекції він купував у заводі «Художній керамік», на базарі, а також у самих майстрів. Багато глиняних виробів йому подаровано, а частину з них він отримав під час своїх так званих «польових експедицій». «У процесі своїх пошуків на велосипеді я об’їздив не тільки Опішне, але й навколишні села, побував у таких місцях, куди за інших обставин ніколи б і не заглянув» [3, с. 403].

Левову частку колекції кераміки Леоніда Сморжа (близько 190) складають роботи славетної української гончарської родини – заслуженого майстра народної творчості України Гаврила Пошивайла та його дружини Явдохи Пошивайло, а також їхнього сина – заслуженого майстра народної творчості України, лауреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького Миколи Пошивайла. Це вази, тарелі, миски, кухлі, горщики, глечики тощо. 

«Спогади» Леоніда Сморжа, а також його щоденники й листи свідчать про велику багатолітню дружбу з подружжям Пошивайлів. Про Гаврила Ничипоровича вчений писав: «…Могутній пласт мого життя, мого спілкування, джерело мого духовного збагачення...» [3, с. 645]. «…За життя Гаврила Ничипоровича майже не було випадків, щоб я пройшов повз його подвір’я не відвідавши, бодай не привітавшись» [3, с. 646].

Усі їхні роботи подаровані вченому від щирого серця. Дуже часто вони віддавали найкраще (супники, тарелі), навіть не лишаючи для свого музею. Багато робіт виконані на замовлення власника колекції, про що свідчить такий запис: «…бере більшу за попередні глиняну грудку і, кинувши її в центр круга, що крутиться, тихим голосом говорить мені: 

– Зроблю тобі тикву...

І ось через якісь хвилин дві-три під його руками, ніби силою чаклунства, поблискуючи вологими боками, виросла чудової форми посудина, про яку перед цим говорив я, мріючи про те, щоб мати її у своїй колекції, яку я збираю» [2, с. 406].

Дарували свої вироби й інші опішненські майстри: Іван Білик, Василь Омеляненко, Олександра Селюченко, Михайло Китриш, Поліна Сиса, Параска Біляк та інші. Ірина Чирка, племінниця Леоніда Сморжа, повідомила: «Кераміку ми з Леонідом Опанасовичем ходили купувати в завод, на четвертий цех. Дещо йому робили на замовлення, або вибирав найкраще уже з готового. Багато дарували Пошивайли, і Китриш також...» [8].

Ці слова підтвердив і заслужений майстер народної творчості України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Михайло Китриш, 29 робіт якого є в колекції Леоніда Сморжа: «Ми були давніми друзями. Запам’ятався він мені у вишиванці. Познайомилися в заводі, а потім Сморж часто і додому приходив. Я дарував йому посуд і баранів» [5].

21 експонат у колекції належить заслуженому майстру народної творчості України, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка Василю Омеляненку. Майстер добре пам’ятає Леоніда Сморжа, адже той неодноразово бував у нього вдома: «Свої роботи Панасовичу я дарував. Він був гарною людиною. Провідував мене часто. І ліпили ми з ним інколи. Щось я йому підказував, а щось і він мені» [6]. А ось запис у «Щоденнику» Леоніда Сморжа від 15.08.1996 року про один з таких візитів до Василя Омеляненка: «Погомоніли. Він дав більше двадцяти монетки» [2].

До речі, в «Художньому кераміку» Леонід Сморж не все купував. Дещо, а можливо, й більшість виробів, йому дарували. Ось запис у його щоденнику від 26.08.1977 року: «У вівторок розмовляли з П. І. Біликом, говорили з інженером і майстром цеха Іваном Герасимовичем… Подарували вазу і ще дрібниці» [1].

Друзі Леоніда Сморжа на дні народження, свята або навіть без приводу часто дарували йому опішненську кераміку, знаючи, що той закоханий у неї і ніякому іншому дарунку так не зрадіє. Наприклад, Вікторія Зубань на початку 1990-х років подарувала таріль Віктора Пророка [4], а Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному – таріль гончарки Олени Мороховець та малювальниці Ірини Мирко. 

Від початку Леонід Сморж збирав тільки кераміку, але пізніше зацікавився й іншими зразками народного мистецтва: українською вишивкою (сорочками і рушниками), іконами та писанками. «Я спочатку тільки кераміку, а потім інколи почав дивитись і рушники, вишивки», – згадував учений. У пошуках всього цього він велосипедом об’їздив не тільки Опішне, а й навколишні села: Попівку, «Зайцеві хутори» (Вільхове), Малі Будища, Деревки та інші. «Десь напитаю, шо єсть там рушник, або продають там рушник… І декілька раз було навіть так, шо в нас з Явдохою Данилівною конкуренція: хто перший» [7].

Трохи пізніше з’явилася ідея збирати також українські ікони. «Якщо вже в мене єсть кераміка, єсть трохи рушники, вишивка, то треба ще ікони» [7]. Зі слів самого колекціонера відомо, що ікони здебільшого не опішненські, але є й такі. Три з них подарували Явдоха та Гаврило Пошивайли на початку їхньої дружби, одну «купив, напевне, у Деревках за троячку», великі «виміняв», ще одну «виміняв у Опішні на біжутерію». Є також кілька ікон, автор яких – наш земляк Петро Кононенко [7].

Писанки здебільшого Леонід Сморж купував у 1970-х роках у Карпатах [7], а деякі, за свідченням Вікторії Зубань, – біля Володимирської церкви [4].

Твори народного мистецтва були натхненням для Леоніда Сморжа. Він мав велику потребу жити серед прекрасного, споглядати прекрасне. Своє зібрання незадовго до смерті Леонід Сморж подарував Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному, таким чином давши майбутнє своїй колекції. «Сподіваюсь, що людям залишиться після мене щось добре, корисне і повчальне», – писав філософ [3, с. 776].

Джерела:

1. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф. 18. – Оп. 1. – Од. зб. 113. – С. 20.

2. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф. 18. – Оп. 1. – Од. зб. 131. – С. 124. 

3. Сморж Леонід. Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади) / Леонід Сморж. – Опішне : Українське Народознавство, 2017. – 864 с.

4. Спогади Зубань Вікторії. 22.08.2017 // Приватний архів Інни Прокопенко.

5. Спогади Китриша Михайла. 25.08.2017 // Приватний архів Інни Прокопенко.

6. Спогади Омеляненка Василя. 26.08.2017 // Приватний архів Інни Прокопенко.

7. Спогади Сморжа Леоніда. Травень 2009 // Приватний архів Вікторії Зубань.

8 Спогади Чирки Ірини. 25.08.2017 // Приватний архів Інни Прокопенко.

Інна Прокопенко,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби 

філософа й колекціонера опішненської кераміки

Леоніда Сморжа

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити