Про Різдво по «звичаю предків і по Святому Євангелію»…

Микола Степанович Олійник, що мешкає в селі Карабазівка (Полтавщина) має досить поважний вік – 91 рік. З юних літ працював у колгоспі, потім – у радгоспі, де обробляв землю, був механізатором. Він свідок багатьох подій, про які більшість з нас читали в книгах, дивилися фільми або чули від дідусів та бабусь. З 1960-х років Микола Олійник веде щоденники, де записує те, що бачив і пережив. З нами він поділився своїми записами щодо святкування Різдва в його рідному селі Карабазівка.

«По легендам старожилів і по описанію православного Євангелія кумів вибирають так. Народилась дитина батько виходить на вулицю і першому попавшому проходящему кланяється і проси Бога і милості «Зайдіт до нас в хату і будьте нам кумом чи то кумою нашому новонародженому хрещеним» і везуть до церкви де проходить охрещення дитини і отець дивиться у святку де написано імена того дня коли народилась дитина і називає імя того новонародженого і записує в книгу новонародженого з його посв’ященим іменем. Привозять до батьків немовля з іменем названим св’ященником. З дороги і по звичаю старожилів приготовляють обід з випивкою сідають за стіл з побажаннями здоров’я новонародженому.

Кумів звеличати називати на Ви і ніколи не ображати. Кумів звеличають по імені отчеству… Куми рідні як брат та сестра батькам новонародженого. Різдвяними святками хрещеники несуть вечерю до хрещеного батька й матері з такими словами «Добрий вечір тато й мама прислав батько й мама нас принести Вам вечерю і побажати Вам здоров’я на довгі роки». Цілують батька й маму, обмінюються пирогами – гостинцями, дітей сажають за стіл, дають куті озвару і всяких приготовлених страв. Так було в передрізв’яні свята, в церквах двонять дзвони оповіщають що підходить святий вечір народження нашого спасителя Ісуса Христа. Господар повинен зробити все по господарству до святого вечора, особливо вправитись коло скотини на ніч і на завтра.

Встрічаючи вечірників одітих в нове вбрання треба бути ввічливим добрим господарем. Господиня хати перед святвечором прибирає в хаті, покриє рушниками образи, понаварює безліч страв, обов’язково кутя з пшениці, озвар з гарних фруктів, які ставлять на столі під іконами. Підстиляють літом заготовлене пахуче лугове сіно. Перед іконами світять лампадку або велику свічку зсукану з гарного воску. Угощають вечірників, які довго не сиділи по-перше вечоріло і ще нести вечерю до родичів було в сусіднє село, то треба було торопитись і були зіми сніжні і морозяні. По-друге діти мало їли, тому в одного хазяїна поїдять і вже їсти їм не хотілося, а поглядали що їм дадуть на гостинця. Було в рублених хатах підтяжні сволоки (миті) на яких виставляли хазяїни коні, баришні (печиво – В. З.) одна другої лучше і смачніша – пекли особливо опішляни гарні подарунки ще й великі канфети з китицями – в яких канфет був як олівець – а то сама бомага. Але для вечірника одержати коня з сідаком (вершником) і великий 20 см канфет розкрашений це ни було кращого подарунка. В деяких хатах не було сволока де можна було поставити коні, баришні, то гостинці ставили на карнизах руської печі. Вечірники встрічаючись зі знайомими своїми (подарунками) хвастались показували один одному кращі подарунки. Були і неприємні зустрічі старші у менших виманювали кращі гостинці.
За вечірниками бігали собаки, тому що діти любили собак і давали їм ласощі. По людному село було гомінко і весело. Одні ідуть пішки, других везуть на санчатах, а з села в село везли конем по санній натоптаній дорозі з піснями.

На другий день на Рожество батьки їдуть в гості до батьків, до кумів, де встрічають хлібом, сілью. І так гостеві дні проходять. Напомню, що Куми, які носили дитину у церкву похрестили у господаря пообділи дарують полотна матерії «на крижму», а кумів господарі перев’язують рушником чи платком і любо було подивитись як їдуть селом куми. Хрещеники підростають і вроді вже вечерю не вдобно нести, бо вже не діти. Все одно кумів хрещених ніколи не забувають. Тобто чоловік і жінка вже гарно одягаються беруть півлітри, гостинці і йдуть в гості до хрещених батьків. Це радість повага людини до людини і вікова традиція. Не бажано брати кумами рідних, рідні і так рідні. Проходе время хрещеники і хрещениці женяться виходять заміж, то по звичаях обов’язково перше місце на свальбі або вирядах кумам. Їм дорога килимом (встелена) хлібом сілью встрічають ни дай Боже пропустити ни покликати це неповага. По звичаю – вмирає хрещений або хрещена – обов’язково бути на похоронах – випровадити в послідню дорогу дорогого хрещеного або хрещену. Хрест повинен нести хрещеник». (Мову й пунктуацію оригіналу збережено – В. З.).

Вікторія Зубань, завідувач
Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера
опішненської кераміки Леоніда Сморжа

Додати коментар

Захисний код
Оновити