Ой, Масниця прийшла, нам весну принесла…

Зимовий цикл свят в Україні завершувало свято Колодія, або Масниці. Головною стравою цього тижня були, звичайно ж, вареники з сиром і сметаною, гречані млинці, на маслі або на смальці смажені. Була навіть приказка: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть». У народі Масниці дуже любили, адже святкування з іграми й піснями тривало аж сім днів. А в неділю казали: «Масляна! Масляна! Яка ти мала, якби тебе сім неділь, а посту одна». Влаштовували ігри, гойдалки, каруселі, каталися на ковзанах, діти гралися в сніжки. Багато пісень та жартів супроводжували цей тиждень. Останній день Масниці – це прощена неділя. У цей день треба було тричі сказати: «Прости мені», на що мала бути відповідь: «Хай Бог простить», тобто людина не брала на себе ролі судді, не мала вирішувати, чи прощати, чи ні.

Про те, як раніше проходило святкування Масниць у селі Міські Млини (Полтавщина), нам розповіли старожили. Ось про що ми дізналися:

«На Масляну положено, щоб людина веселою була. Послідній тиждень перед постом. Самі себе й розважали. Коло Плескачів стояло два берестки. Там була велика колиска. Там парубки з дівчатами гойдались по двоє. Ставали на гойдалку й літали аж до неба. Дівчата хлопців дражнили приспівками: «Попід мостом риба з хвостом, нікому ловити, а млинянських парубків нікому любити…». Кажуть, пан млинянський, Рубінштейн, любив слухати, як дівчата співають. На Різдво, коли їхав до церкви на санях, на дорозі монети розкидав. Біля храму милостиню роздавав. На Масляну ходив дивитися на кулачні бої, що влаштовували коло річки у Міських Млинах. У Харкові і Петербурзі маєтки мав, а на святки і влітку любив у Млинах бувати» (Куц Людмила Дмитрівна, 1939 р. н.).

«Увечері, як хлопці йшли з вечорниць, частенько викидали якісь витребеньки. Хвіртки у дівчат знімали та й на дерево закидали, а було, й ворота знімали і бозна куди відносили. Бувало, двері комусь підіпруть так, що на ранок з хати не вилізеш. Мама розказувала, що батько мій, Пругло Іван Володимирович, був заводилою в кулачних боях. А так займався перевозом. Тримав коней» (Любов Іванівна Григор, 1939 р. н.).

«Гуляли увесь тиждень, а в неділю – ярмарок. Старші й молоді одружені пари запрягали коня у глабці (сани), чіпляли на дугу дзвоники, лєнти і їхали до річки на гуляння. Церква ж коло річки стояла. Після служби село кипіло. Ватаги хлопців і дівчат душ по сто й більше влаштовували ігри, танцювали. Хлопці дівчат катали на санках з Млинянської гори. Співали церковних пісень і давніх народних: «Летить галка через балку, та й, летючи, кряче…», «Понад яром, яром пшениченька ланом, а горою овес…» та ще й других. Як несли макітру з варениками на здоровому полотні, так відер на п’ять, не менше. З Полтави на санях возили тараню з плітки й чабака. Готували слящони, вергуни, пекли пироги, узвар варили. Морожено з Полтави везли. Думаєте тоді мороженого не було? Скільки всього було, мама розказували. З Опішні навозили різного краму. З усієї округи їхали на Масляну в Млини.

На вечорниці збиралися до баби Параски Купцівни. Жила вона сама, з-за молоду вдовою осталась, коло дороги, на низу, й від річки недалечко. Вона коли часувала, а коли й на увесь вечір впускала хлопців і дівчат. Хлопці з гостинцями приходили, а дівчата вареники варили. Було, жартували: у вареник то кусок огірка солоного покладуть, то борошна. Ото сміху, як кому попадеться. Колодки в’язали тим хлопцям, яким уже пора женитись. А ті відкуплялися. Після вечорниць ще довго по селу ходили та пісень співали» (Марія Дмитрівна Нужна, 1942 р. н., з розповідей матері – Тетяни Михайлівни Шут (Волощенко), 1911 р. н.).

Усім, про що дізналися від старожилів села працівники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, поділилися з дітлахами, яких запросили до Музею-садиби. Учням 8-А класу Опішнянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів сподобалася й розповідь екскурсовода і, звичайно ж, вареники зі сметаною.

Підготовка до народознавчого свята «Використання опішненського глиняного посуду під час календарних та обрядових свят» у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 15.02.2017. Фото Тараса Пошивайла

Співробітники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа Вікторія Зубань (ліворуч) та Інна Прокопенко (праворуч) проводять народознавче свято «Використання опішненського глиняного посуду під час календарних та обрядових свят». Міські Млини, Полтавщина. 15.02.2017. Фото Тараса Пошивайла

Учні 8-А класу Опішнянської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів – учасники народознавчого свята «Використання опішненського глиняного посуду під час календарних та обрядових свят» у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 15.02.2017. Фото Тараса Пошивайла

 

Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа

Додати коментар

Захисний код
Оновити