Село Міські Млини
Село Міські Млини, де знаходиться Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, дуже просто відшукати, оскільки з Опішного через Міські Млини здавна проходив Котелевський шлях. Село, мов гніздечко берегової ластівки, притулилося на правому березі р.Ворскла. Із заходу його оточує височенний пагорб – Млинянська гора, з півдня – великі лісові масиви.
Ось як описував це невелике гончарське село відомий дослідник Віктор Василенко: «У подножья Опошнянской возвышенности расположено прежнее предместье, а ныне село Мисские Млины, упирающееся в правый берег Ворсклы. Это селение сливается с юго-восточной окраиной местечка и в прежние времена служило пристанью и перевозом через реку, на которой находились мельницы опошнянских жителей…» [1, с.5].
Спираючись на археологічні дослідження (2008–2009 рр.), які були проведені старшим науковим співробітником Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, кандидатом історичних наук Анатолієм Щербанем, можемо стверджувати, що на території цього населеного пункту ще за Княжої доби (ХII ст.) існувало невелике городище. Про це свідчать залишки ровів та земляних валів з південного боку пагорба, який місцеві жителі називають Мигдіємою горою.
Статистико-економічний нарис 1889 року Віктора Василенка містить припущення про час заснування села Міські Млини: «О времени заселения Мисских Млинов не находим указаний, и по «Смотренной книге Ахтырского полка 1868 г.» это поселение ещё не упоминается, хотя уже тогда существовали соседние: Лихачёвка, Синнолищцовка, Деревки, Рублёвка. Из письма же написанного в июле 1639 г. Миргородским старшиной Станиславом Кульчевским к одному из сподвижников гетьмана Остренина – сотнику Разсохе видно, что староста обещал разсохе и всем черкасам, которые уйдут из Чугуева, полную безопасность, и просит приходить к нему «на слободу» на Опошнянский перевоз, где будет дано льготы каждому на 30 лет…» [1, с.5, 6].
Отже, можемо зробити висновок, що село Міські Млини виникло з козацької слободи біля переправи через річку Ворскла. Свою назву воно отримало завдяки чималій кількості млинів у цій місцевості: «…восем поставов водяных мельниц» [1, с.23].
З вищезазначеного нарису дізнаємося також про існування в селі Міські Млини винокурні: «На южной окраине (Опішного) в Йосиповском кутке протекает горный безименный ручеёк и впадает в пруд при Мисскомлинянском винокуренном заводе…» [1, с.31]. Ймовірніше за все, винокурня, так само як і великий маєток, що знаходиться на узвишші біля вищезгаданого ставу, належала банкіру Роману Рубінштейну.
«Крім козаків, вільних селян або «государственных» Міські Млини населяли селяни – кріпаки, які належали дворянам Гундіусам. Гундіуси більшу частину життя проводили в Петербурзі, де «числились на воєнній службі…». Гундіуси програли свій маєток разом із кріпаками панові-кріпосникові Рубінштейну, який з того часу став повним володарем кріпосницьких душ Міських Млинів…», – зазначається в «Історії села Міські Млини» [2].
«В 1812 році в селі була збудована церква з цегли на місці старої дерев’яної, збудованої ще 1733 року. На одному із знайдених срібних хрестів є напис: «Сей крест стараніем и коштом рабом Божьім Павлом Колодажим Млинянськім под. Опошнім до храму Божіа святого Василия Великого за отпущение грехов…», – повідомляється в тій же «Історії села Міські Млини».
Хто збудував церкву Василя Великого в Міських Млинах точно не з’ясовано. За переказами місцевих жителів, зруйновано було храм в роки Великої Вітчизняної війни, а цеглу використано для будівництва жител, оскільки більша половина хат була спалена фашистами і поліцаями [4].
Так само було зруйновано двоповерховий панський будинок. У цегляній кладці знайдено мідну табличку, де, за словами жителя Опішного, вчителя історії, Григорія Радченка, був напис про те, що брати ротмістри Гундіуси заклали будинок з липня 1837 року. На жаль, табличка не збереглася [3]. Роман Рубінштейн, отримавши маєток, заклав тут великий фруктовий сад і парк в англійському стилі. Ним була збудована школа для дітей селян, агрошкола й цегельний завод.
Місцеві жителі розповідають, що Міські Млини були ремісничим селом [4]. «Поповка и Мисские Млины и некоторые хутора также имеют значительное число кустарно-ремесленников, преимущественно гончаров и сапожников… всех гончаров в окрестности насчитывается 327, горшковозов 85, сапожников 257…», – стверджує Віктор Василенко [1, с.35].
У Міських Млинах мешкали цілі династії гончарів: Шипили (гончарний куток так і звався – Шипилівка), Шульженки, Китриші, Біляки, Федоші, Багрії, Бордуни. Вони жили «на горі». Місцеві жителі ділили село на кутки: «Гора», «Низ», «Левада». «Левада» – це вільні землі на північному сході села, що тяглися аж до річки [5]. «На опошнянских толочных сменах обыкновенно пасётся мелкий скот, овцы и свиньи, отчасти лошади и коровы, волов же пасут хозяева в собственных лесах, или отдают на пастьбу на луга в Мисские Млины, с платою за период пастьбы до 6 рублей за штуку…» [1, с.34]. Після будівництва Міськомлинянської ГЕС у 1960-х роках частину цих луків було затоплено.
Міські Млини не просто мальовниче село на березі річки Ворскла, це – населений пункт, що має дуже цікаву історію. Сьогодні ми зазирнули лише на кілька сторінок. Проте дослідження тривають.
Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа