Глиняні іграшки в колекції Меморіального музею-садиби Леоніда Сморжа
Скульптурна іграшка – один з найдавніших видів народного мистецтва. На території України віднайдені фігурки птахів вирізьблених з мамонтової кістки, яким близько 25 тисяч років. Та найбільша кількість археологічних знахідок виготовлена безперечно з глини. Серед них і дрібні скульптурки схожі на сучасних баранців-свистунців, улюблених персонажів опішненської кераміки. Секрети виготовлення глиняної іграшки передавалися майстрами від покоління до покоління. Саме призначення іграшки забавляти і веселити людей сприяло виникненню їхнього мажорного образу. Святкового вигляду виробам надавала кальовка яскравими ангобами та прозора або кольорова полива. «Казка, гра, фантазія, – наголошував Василь Сухомлинський, – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь». Глиняна іграшка не тільки розважала дітей, а й збагачувала їх певним життєвим досвідом і розвивала фантазію.
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному володіє однією з найбільших колекцій глиняної іграшки – понад 4000 одиниць збереження. Фонди музею постійно поповнюються.
Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа функціонує як структурний підрозділ Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному з 1 липня 2010 року. Експозицію Музею-садиби складає колишня приватна колекція відомого вченого, яка незадовго до його смерті була передана Музею гончарства. Збиральницька діяльність Леоніда Опанасовича представлена великою кількістю живописних полотен, ікон, вишивки, писанок, та чільне місце в колекції займає опішненська кераміка – близько п’ятисот виробів з глини. Більшість з них – унікальні роботи, виконані на замовлення відомими опішненськими майстрами: Іваном та Станіславом Біликами, Гаврилом та Миколою Пошивайлами, Василем Біляком, Василем Омеляненком, Михайлом Китришем, Трохимом Демченком, Олександрою Селюченко, Ганною Діденко, Анастасією Білик-Пошивайло, та малювальницями: Зінаїдою Линник, Явдохою Пошивайло, Поліною Сисою, Параскою Біляк, Марією Бондаренко та ін.
Крім декоративно-ужиткового посуду, зооморфних скульптур, в експозиції широко представлена опішненська іграшка (115 виробів).
Оскільки в Опішному найбільше виготовлялися свистуни, то цей вид глиняної іграшки представлений у колекції досить широко роботами Ганни Діденко, Анастасії Білик-Пошивайло, Гаврила та Явдохи Пошивайлів, а також молодої майстрині Ніни Дубинки. Це анімалістичні скульптурки, конструкція яких дуже проста: пустотілий циліндричний корпус, до якого доліплена голівка на короткій чи довгій шиї, а також ніжки та хвіст з отвором для свистіння. Частина глиняних іграшок зображає свійських та диких тварин: оленя, коня, баранця, бичка, порося. Велику групу в експозиції складають свистуни, що відтворюють представників пернатого царства: півники, солов’ї, гуси, качки, що мають найпростішу архаїчну яйцеподібну форму, де виділено голівку з дзьобом, крила та хвіст з отвором. Знизу до виробу приєднана копитцеподібна підставка. Колекцію доповнюють свистуни у вигляді рибок.
Усі вироби, які зберігаються у колекції музею-садиби, оформлені багатою мальовкою білим, чорним, зеленим, вохристим ангобами, іноді оздоблені ритуванням і проколюванням. Серед орнаментальних мотивів переважає рослинний, а також елементи у вигляді «кривульок», «гусячих лапок», «накрапування» тощо. Найчастіше вироби вкриті прозорою поливою, рідше трапляються неполив’яні.
Привертають увагу іграшки-солов’ї у вигляді мініатюрного глечика чи горщичка, до якого з протилежних боків приліплено голівку птаха та хвіст з отвором для свистіння. Якщо цю невеличку посудину заповнити водою і подути в отвір, з’являється звук, схожий на тьохкання солов’я. Ці роботи виготовлені та оздоблені Гаврилом і Явдохою Пошивайлами, а також Миколою Пошивайлом.
Характеризуючи іграшки, слід згадати і про роботи відомої гончарки Олександри Селюченко. Це – казкові персонажі або герої, що народилися в уяві мисткині: «Будьонівець на рибині», «Лисиця з півнем», «Чайка», «Бариня». Майстерність, з якою виготовлені та оздоблені твори, свідчить про неабиякий талант та фантазію майстрині. Олександра Селюченко часто використовує червону глину для своїх виробів, а також білі, зелені, вохристі та чорні ангоби для мальовки.
Значне місце в експозиції займає пластика малих форм, представлена роботами Гаврила та Явдохи Пошивайлів, Ганни Діденко, Олександри Селюченко. Здебільшого – це опішненські «барині». Жіночі скульптурки оздоблені проколюванням, ритуванням, пластично-фактурними наліпленнями та багатою мальовкою ангобами у вигляді концентричних кіл, кривульок, зірочок та ін. Нижня частина фігурок, що має вигляд конуса, формувалася на гончарному крузі. До неї приєднувалася голова з рельєфно виділеним носом. Очі та рот найчастіше виконувалися технікою проколювання. Голову жінки увінчував капелюх або віночок. До тулуба прикріплювалися руки у вигляді двох валиків. Нерідко жінка тримає під пахвою півня, курку або кошик.
Окрему групу в колекції складає «монетка» – іграшковий посуд: макітри, миски, тарілочки, кухлики та ін. Ці глиняні вироби здебільшого оздоблені фляндрівкою, концентричними колами, накрапуванням, мальовані білими, вохристими, зеленими, чорними ангобами. Іноді мальовка виконується на побілованому або чорному фоні. Прозора полива надає виробам яскравості.
Колекція глиняної іграшки, що зберігається у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа, має велике значення для вивчення іграшки, взагалі, й опішненської зокрема. По-перше, представлені різні види глиняної іграшки: свистуни, пластика малих форм, монетка. По-друге, вироби, що становлять основу експозиції музею-садиби, в основному атрибутовані зі слів самого колекціонера. Майже всі іграшки – це авторські роботи, виготовлені й придбані збирачем у 1960-х – 2000-х роках. Найбільше в колекції робіт Гаврила та Явдохи Пошивайлів. По-третє, колекція довгий час була закрита для широкого загалу і наукового вивчення. А нині може послужити основою для великого ілюстрованого альбому, а також стати багатим матеріалом для досліджень.
Опішненська «монетка», свистуни різних форм та розмірів, статечні «барині» в колекції Музею-садиби – то сяюче диво, що привертає увагу дітлахів. Про це свідчать їх захоплені погляди й усміхнені обличчя. Хоча, власне, дорослих також ці твори не залишають байдужими, адже відомий учений, колекціонер, художник, маючи неабиякий естетичний смак, більше ніж півстоліття працював над тим, щоб зібрати одну з найбагатших колекцій опішненської кераміки.
Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа