Спогади про Леонiда Опанасовича Сморжа

 

Нам пишуть:
Працівники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа підтримують зв’язки з багатьма знайомими і друзями вченого. Нещодавно до музею-садиби надійшов лист від друга дитинства Леоніда Опанасовича – Анатолія Трояна. Разом зі спогадами Анатолій Григорович надіслав унікальне фото будинку, який належав відомому меценатові – банкірові Григорію Рубінштейну. Після жовтневої революції маєток було облаштовано на школу для дітей Міських Млинів та навколишніх сіл: Карабазівки, Вільхового, Васьків. У цій школі навчався і Леонід Сморж.

      «Згадуючи село Мiськi Млини, я згадую частину свого життя, свої дитячi роки, коли ми ходили босими ногами по запашнiй тpaвi, коли я ходив до школи разом з Леонiдом i навчалися в однiм класi, починаючи з перших днів навчання.

       Звичайно, це все залишилось в моїй пам’яті за той час, коли ми проживали в цьому селі, яке з першого погляду залишило велике враження.
І чи можна було повiрити в той час, що цей маленький хлопчик, який ходив до школи з полотняною торбинкою за плечами з пiдручниками, стане такою знаменитою особою, з таким великим талантом та розумом, який зробив так багато для цiєї важливої справи та залишив великий скарб пам’ятi для нас та майбутнього покоління.
Село М-Млини (по спогадах того часу) це надзвичайно красивий за своєю природою край, що поринає у великiй зеленi садiв та краєвидів.
Доля закинула нашу родину сюди в 1931 р., коли в с. М-Млинах була органiзована контора Диканського лiсництва Опiшнянської дiльницi, де мiй батько працював старшим лiсотехнiком.
Село М-Млини знаходиться за три кiлометри вiд Опiшнього, яке було районом. Спустившись з гори по дорозi, яка роздiляє село на двi частини, зараз же приваблюють бiленькi хатки, що поринають у великих садах та огородах. 3 лiвого боку знаходилась сiльська Рада, далi два будиночки, покритi листовим кровельним залiзом. В однiм iз них знаходилась контора лicництва, де ми i проживали. А навпроти поселилась сiм’я Чиркiв, де проживав i Льоня (мати одружена вдруге з Гордієм Чиркою).
      В садибу нашого будинку входив величезний сад до самiсiнької гори – яблунь, груш, слив, вишень, серед яких видiлялися велетенськi липи, дуби, осокори та двi високi ялини. На однiм iз зрiзаних дубiв залишився пеньок, в дiаметрi бiльше метра. Це наше любиме мiсце для irop та вiдпочинку дiтвори, i звичайно постiйним гостем був Льоня. А на перехрестi двох вулиць ще здалека виднiлася бiленька церква з зеленими куполами.

В кiнцi цiєї частини вулицi знаходиться ставок, який чомусь називали «Циганкою».
В правiй частинi цього села помiж будиночками теж знаходився величезний сад, дбайливо огороджений штахетним парканом, пофарбований коричневою фарбою. Посерединi цього саду пролягає стежка, яка і веде прямо до школи, де ми навчалися. Школа – це бувший маєток князя Рубiнштейна. Це двохповерхове, зроблене в своєму стилi примiщення з великими просторими класами та великим залом, де проходили новорічні свята для учнів. Назовнi виходили два балкони.
      Сад розтягнувся аж до самiсiнького низу i закiнчується кущами смородини та малини, а далi теж ставок. Цiкаво згадати, що поряд iз ставком росте величезна верба, на якiй на самiй вершинi змонтоване велике гнiздо для лелек. От вони й кружляють завжди понад нашою школою з цiкавим клекотiнням високо в небi, то ще вище, та спускаються на луки i знову до гнiзда, немов би вказуючи долю кожного iз нас – кому бути на висотi, кому ще вище, а кому залишитися бiля родинного гнiзда.
      За ставком розтяглися зеленi луки, якi досягають аж до самого лicу та рiчки Ворскла. Тут ми пасли корів, та проводили час бiля річки.
На березi рiчки знаходився водяний млин з величезним колесом, яке рухається за допомогою течiї води.
      В спогадах, що залишилися, це споруджена в школi на вiльнiй площадцi спортивна споруда, яка називалася «гігантські шаги». Тобто, на вершинi високого стовпа вмонтоване крутяче колесо, до якого прикріплені чотири вірьовки з петлею на кінці внизу для ноги. Пicля пробiгу на землi за рахунок колеса, що крутиться, та вiрьовки, яку тримаєш рукою, можна лiтати в повiтрi кругом стовпа вчотирьох. Це було улюблене мicце Леонiда i, звичайно, це сприяло першим поштовхом здобути перемогу на висотi. Чим бiльше сили набираєш, вiдштовхнувшися вiд землi, тим бiльше набирається висота.
Так ми навчалися, здобували знання в тих умовах, якi складалися в довоєнний перiод. Це був той чac, коли люди не знали, що таке електрика, радiо, телефон чи легковий автомобiль. Такого навіть в уявi ніхто не мав, що така технікa буде icнувати.
      Перше радiо, що прийшлося побачити та почути, це в 1938 роцi. Це величезний гучномовець, що висiв на стовпi, до якого пiдведенi дроти. Бiля нього скупчувалися постiйно сотнi людей – сидячих, стоячих чи просто лежачих на тpaвi. I ніхто не міг збагнути, що це за чудо-техніка, яка з допомогою дротiв говорить та ще й спiває.
Вiйна 1941 року змiнила вci нашi плани i нашi долi. Ми знову переїхали в Диканьку. В подальшому наша доля вирiшувалася Вiтчизняною вiйною. Багато ровесникiв загинули на фронтах вiйни. Мало хто залишився проживати в рiдному селi, але рiдну землю не забувають.
      Через деякий час пiсля демобiлiзацii з армії я провiдав своє рiдне село М-Млини i школу, в яку ми ходили. Все було спалене i школа теж. Цей маєток (школа) був розiбраний як будiвельний матерiал для мiсцевого колгоспу iм.Молотова. А нашi два будиночки збереглися непошкодженi. Але характерно те, що збереглася та верба i гнiздо лелек, якi кружляли i клекотали так само, як i тодi, коли навчалися в школі.
Провiдав i сiм’ю Чиркiв, але iз ciм’ї дiтей, яких було дев’ять, не проживав ніхто. Льоня навчався в Києвi. Вiд його матepi я дiзнався про заслуги Леонiда, який здобув першiсть у спортивному змаганні – піднятті штанги.
Досить часто я зустрiчався з Леонiдом, коли вiн приїздив у Диканьку до свого брата Енгельса.
      В мене збереглася фотографiя школи, в яку ми ходили разом з Леонiдом. Це буде велика пам’ять для музею, пам’ять великої людини, який прославлений в багатьох здобуттях, який все своє життя присвятив великiй справi.
       І добре, що його заслуги знайшли своє мicце в музеї, який носить його iм’я.
Я вдячний Вам за органiзацiю музею, за свого земляка Леонiда, з яким пройшли мої дитячi роки, з яким доля пов’язала пройти цей життєвий шлях, який залишився в моїй пам’ятi назавжди.

З повагою,
Троян Анатолiй Григорович
38500 с. Диканька
Полтавська обл.
Провулок Короленка, 4
Тел. 9-76-82»*
*Збережено стилістику автора

Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера
опішнянської кераміки Леоніда Сморжа

Фото. Будинок банкіра Григорія Рубінштейна. Міські Млини, Полтавщина. Кінець 1930-х років. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства