Твори Михайла Китриша в колекції Меморіального музею-садиби Леоніда Сморжа
Опішне – колиска народного мистецтва і невмирущого національного Духу. Тут збереглася самобутня історія і культура рідного краю. Тут сама Земля промовляє до нас голосом тисячоліть, надихає, дає потужний імпульс до творчості. Вона виплекала, вигойдала на своїх долонях не одне покоління талановитих майстрів. Про кого, як не про них, сказав Спаситель: «Ви – сіль землі. І якщо сіль втратить свою силу, чим зробити її солоною?»
Ось чаклує за гончарним кругом заслужений майстер народної творчості України, лауреат літературно-мистецької премії імені Данила Щербаківського, Національної премії України імені Тараса Шевченка Михайло Єгорович Китриш. Вся його постать ніби сяє святом і таїною… В цю мить він – Творець. У його руках народжується цілий Світ, Світ прекрасний і неповторний. Мовчазні вироби майстра зазвичай стають промовистими, бо на будь-якій із виставок можна впізнати його почерк, де висока майстерність гармонійно поєднується з глибоким задумом. Адже кожен талановитий Художник має свою, тільки йому притаманну образотворчу мову, нею він спілкується зі Світом, нею промовляє в Майбутнє.
Як повноводна ріка починається із джерела, так життєва дорога починається з вузенької стежини за батьківським порогом. Не секрет, що походить Михайло Єгорович з відомої гончарської родини – ще його дід Василь був знаменитим гончарем-мисочником. Та перші уроки майстерності малий Мишко отримав від батька. Ліпленням захопився, коли у 12-річному віці здолала хлопчину тяжка недуга. Три роки довелося бути прикутим до ліжка. Почав свистунці ліпити, за роботою забував про хворобу.
Після закінчення школи Михайло Китриш вирішив іти працювати тільки на завод «Художній керамік», що на той час діяв у Опішному. Спочатку було дуже важко, бо гончарська робота вимагає відмінного здоров’я. Серед своїх вчителів Михайло Єгорович називає Йосипа Степановича Мареху й Трохима Назаровича Демченка. На заводі «Художній керамік» майстер пропрацював з 1963 по 1996 рік. Тут Михайло Єгорович зустрів і свою майбутню дружину Галину Сергіївну, яка стала не тільки вірною супутницею життя, а й помічницею та порадницею, адже більшість робіт майстра оздоблені саме її мальовкою.
Чи у світі є така річ, яку б не змогли згончарювати золоті руки Михайла Китриша? Від дрібної «монетки» й свистунців, ужиткового посуду й декоративних тарілей до великих ваз і зооморфних скульптур – все зможе виготовити майстер. Він не марнував років, бо на всіх життєвих дорогах прагнув досягнути вершин. Справді, твори Михайла Єгоровича знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Його вироби експонувалися на виставках у Болгарії, Росії, Польщі, Канаді, США, Німеччині, Об’єднаних Арабських Еміратах. У Норвегії на симпозіумі Михайло Єгорович представляв свої твори особисто разом з доктором історичних наук, заслуженим діячем науки і техніки України Олесем Пошивайлом, тоді ще директором Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, а нині директором Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.
З великою теплотою і щирою вдячністю розповідає майстер про свою дружбу з Національним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному. Виставки, симпозіуми, традиційні свята «День гончаря», куди його часто запрошують, – для справжнього майстра можливість поспілкуватися з творчими людьми, з тими, хто розуміє і цінує справжнє народне мистецтво.
У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа зберігається 25 творів Михайла Китриша, виготовлених майстром впродовж 1960-их – 1990-их років на прохання вченого. Це декоративний та вжитковий посуд: макітри, супник, миски й глечики, тарілі й вази, а також свічники та зооморфні скульптури.
«Наше знайомство з Леонідом Опанасовичем розпочалося в далекому дитинстві, – розповідає Михайло Єгорович. – Я відпочивав у піонерському таборі в Міських Млинах і познайомився з його молодшим братом Віталієм. Пам’ятаю, з якою заздрістю ми спостерігали за тим, як Леонід тренується – підіймає величезні гирі (він тоді захоплювався важкою атлетикою). Пізніше ми зустрічалися в заводі, потім на виставках у Києві, а з відкриттям музею-заповідника в Опішному вже тут, у музеї гончарства. Бував колекціонер і в нас удома. Всі вироби, що зберігаються в Меморіальному музеї-садибі Леоніда Сморжа я йому в свій час подарував. Влітку, як потепліє, обов’язково поїду до Міських Млинів, зайду до музею-садиби та відвідаю могилу Леоніда Опанасовича, вклонюся його пам’яті. Хороший був чоловік: щирий, привітний, порядний; розум мав великий, простих людей не цурався».
У кожного своя дорога до Істини. Важливо, щоб на цій дорозі зустрічалися рідні Душі, як зустрічаються вони неперевершеному опішненському гончареві Михайлові Китришу.
Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа