Ми всі – мистці власних душ
Вечір поезії Леоніда Сморжа «І невиправний мрійник ще живе в мені…», який підготували для юних літераторів працівники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа під час культурно-мистецької акції ІІ Національний Тиждень Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2011», залишив у дитячих душах помітний слід. Їх не могли не схвилювати проникливі вірші вченого, присвячені матері. В них стільки ніжності, тепла й любові. Діти із захопленням слухали пейзажну та філософську лірику Леоніда Сморжа. Не залишила байдужими учасників вечора і розповідь екскурсовода про долю колекціонера, його вподобання, широкий світогляд та багатогранність натури.
Учасники вечора поезії Леоніда Сморжа «І невиправний мрійник ще живе в мені…» у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 01.07.2011.Фото Інни Прокопенко.Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. |
До музею-садиби вони прийшли не з порожніми руками, а, як ми й сподівалися, із власними творами.
Юна письменницяз Полтави Олександра Іваненко подарувала музею свій творчий доробок, де висловлює власні переконання щодо життєвого вибору та моральних принципів людини. Мабуть, філософ Леонід Сморж також погодився б із її думкою про те, що «ми самі – мистці наших душ» і що «ми всі – мандрівники» у безмежному Всесвіті.
Мистці
Справжнє чудовисько живе всередині нас. І стримувати його – це велике мистецтво.
Мистці?! Саме ми – мистці наших Душ? Адже так?
Ми вирішуємо, якими фарбами намалюємо сьогодні, а якими завтра… Часто нам твердять: «Намалюєте тими фарбами, котрі є…»
А чи вистачає цих фарб? Чи можливо висловити емоції двома-трьома кольорами? Хтось скаже, що так, хтось – що ні, а хтось взагалі скаже, що все це маячня… Маячня? А що тоді не маячня ? Як жити у світі, в якому так багато болю, жорстокості, егоїзму? Скажіть, як? Так багато питань, і так мало відповідей.
Я вважаю, що потрібно шукати прекрасне в малому: в блакитному небі над головою, посмішках перехожих, квітах і краплинах дощу, в тому, від чого радісно б’ється наше серце. Адже те, що ми живемо – це вже перемога, це вже дар.
Можливо, скептики скажуть, що це не дар, а знущання… Але якщо ти не можеш радіти, не можеш створювати нові фарби, то ти просто… ти просто… ти – маса і все! Мені шкода тебе, дуже шкода…
Це таке задоволення – знати, що є світлий промінь у житті, що є люди, яких ти любиш, і які люблять тебе.
Боротися й перемагати, радіти кожному дню – це справжнє мистецтво! Тож шукайте прекрасне!
Валізи
Ми всі – мандрівники… Кожен має свою валізу і несе в цій валізі своє: хтось біль, хтось радість та посмішку, хтось відчай, а хтось кохання. Свої валізи ми іноді не шкодуємо і даруємо іншим. Дехто їх зберігає, а дехто викидає на смітник.
Але коли ми намагаємося багато вмістити в нашу валізу, тоді вона тріскається по швах, і назовні виходить усе, що там було: біль, крик, сміх, сльози, образа, усмішка, а головне – звідти виходять спогади…
Якось я подарувала свою валізу одній людині, а вона до неї поставилась, як до купи сміття…
Я досі зшиваю і приводжу до ладу свою валізу. Тепер я зробила її з металу, щоб ніхто не зміг пошкодити!!!
Не даруйте свої валізи кому не треба. Адже на життєвому шляху ми зустрічаємо багатьох людей, які є всього-на-всього тимчасовими подорожніми. Не помиляйтесь у виборі свого супутника. Нехай він буде надійною людиною. Не відкривайте свою душу тим, хто цього не вартий.
Олександра Іваненко знайомить зі своїм літературним доробком учасників вечора поезії «І невиправний мрійник ще живе в мені» у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Міські Млини, Полтавщина. 01.07.2011.Фото Інни Прокопенко.Національний архів українського гончарства, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.
Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа