УЛЮБЛЕНІ РЕЧІ КОЛЕКЦІОНЕРА

(До дня народження Леоніда Сморжа)

   Збиральницька діяльність філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа тривала більше ніж півстоліття. За цей час він зібрав найбільшу в Україні приватну колекцію опішненської кераміки (1505 експонатів). Зберігалась вона в київській квартирі вченого. Всі шафи, полиці, підвіконня в кімнатах були заповнені виробами з глини. Неперевершені твори народного мистецтва дивували гостей Леоніда Опанасовича довершеною формою та витонченою опішненською мальовкою.

   «Частенько я вибирав котрогось милого моєму серцю глечика і йшов з ним на базарчик по молоко. По дорозі майже кожен зустрічний запитував мене: «Де Ви таке диво придбали?» А глечик так і сяяв у моїх руках, неначе справжня коштовність»,– згадував Леонід Сморж.

   Свою колекцію філософ називав найбільшим скарбом, який він мав і який хотів би мати, адже ні золото, ні дорогоцінне каміння не принесли б йому стільки радості.

   Він любив посуд, який оздоблювала своєю мальовкою його землячка Параска Біляк: «Які у неї квіти! Яскраві, соковиті, ніби кожна всміхається до тебе».

   Про талант відомої малювальниці Зінаїди Линник учений говорив: «Раз на сто років народжується така художниця, як Зінаїда Линник. Тепер уже так ніхто не намалює».

   Дорогими серцю вченого були роботи Гаврила й Явдохи Пошивайлів, їхнього сина – Миколи. Їх у колекції чи не найбільше: супники, тарелі, миски, кухлі, горщики, скарбнички, дитячі іграшки, декоративні скульптури.

  Особливе місце займають сови. Це, здебільшого, глеки-сови, є скульптура «Сова», скарбничка-сова. Не даремно цей птах – символ мудрості – поселився у квартирі професора філософії, адже такою вже була його доля – відшукувати «перлини мудрості» й збирати «опішненські скарби».

   Нині колекція, зібрана вченим, згідно із заповітом колишнього власника, належить Національному музею-заповідника українського гончарства в Опішному і експонується в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.

   Дивовижно, але, як і багато років тому, вона має якийсь таємничо-гіпнотичний вплив на глядача. Її краса заворожує, викликає піднесення. Хтось із відвідувачів дістає з кишені олівця і починає замальовувати форми, орнаменти, у когось з’являється ідея оформлення інтер’єру, хтось хоче так само вишити рушник чи сорочку…

   Режисер телебачення Віктор Демидик, збираючись до музею-садиби, мабуть, і не сподівався влаштовувати там сольний концерт гри на сопілці, та коли ж він побачив ці народні музичні інструменти в колекції Леоніда Сморжа, руки самі потяглися до своєї сопілки. Всі завмерли, полилася ніжна мелодія української пісні. Одна з супутниць режисера кандидат філософських наук, викладач етики й естетики Київського національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Ірина Овчаренко, гортаючи сторінки наукових праць Леоніда Сморжа, перейнялася творчим натхненням. Вона переконана, що людина може займатися самовдосконаленням у будь-якому віці.

   Ловлячи погляди захоплених відвідувачів музею-садиби, розумієш, що збулося те, про що мріяв Леонід Опанасович.

   Сільський будинок у Міських Млинах, де він мешкав у дитинстві, перетворився на чарівне місце, де нині «живуть музи», тобто музей.

Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера Леоніда Сморжа