ЖИТТЯ СЕРЕД КРАСИ
Кераміка оточувала Леоніда Сморжа впродовж усього життя. Він народився в селі Орданівка Диканського району, що неподалік Опішного. Згодом родина перебралася до гончарського містечка, а з 1934 року постійно проживала в сусідньому селі Міські Млини. Тож зростав майбутній колекціонер серед палахкотіючих горнів місцевих гончарів.
Зарядившись енергією гончарства з юних літ, Леонід Сморж пройшов по життєвому шляху пліч-о-пліч з керамікою. Повертаючись з Опішного додому, він обов’язково привозив із собою декілька виробів місцевих майстрів. Частину дарував друзям, решта ж почала потроху складати його колекцію. Поступово Леонід Сморж став одержимий колекціонуванням опішненської кераміки.
Нині в чотирьох кімнатах Меморіального музею-садиби Леоніда Сморжа експонується близько 700 гончарних виробів, а також твори вишивки, ткацтва, писанкарства й іконопису. Вдома ж у колекціонера все це зберігалося у двокімнатній квартирі. Тож лише на мить уявіть собі цю квартиру, дескрізь кераміка, картини, ікони, рушники, не було жодного місця, де б не стояли глиняні вироби. Всі шафи, столи, полиці, підвіконня були густо заставлені керамікою. У повсякденному житті колекціонер користувався лише глиняним посудом: безліч супників, глеків, кухлів, полив’яних мисок.
Уже з перших хвилин відвідувачі Музею-садиби отримують безліч позитивних емоцій і відчуттів, а Леонід Сморж прожив у цьому «музеї», у цьому світі краси близько 50-ти років.
До своєї колекції Леонід Сморж ставився з особливою любов’ю. Наче власну дитину, ростив, доглядав, піклувався. «Це, мабуть, було єдиним, що складало моє багатство», – говорив він про неї. Усе своє «багатство» філософ подарував Національному музею-заповіднику українського гончарства, але за життя віддавати не хотів: «Заберете, коли помру, бо Я ЦИМ ЖИВУ».
Інна Прокопенко,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби філософа
й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа