Спілкувалася: Анастасія Сідельник   http://tyzhden.ua/Culture/97888

Олесь Пошивайло, засновник музею українського гончарства в Опішному, розповів про стосунки музею з суспільством, фігурки козаків та джерела музейних інновацій

Олесь Пошивайло – засновник і багаторічний директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, директор Інституту керамології НАН України, доктор історичних наук і професор – цього року став першим лауреатом премії ім. Бориса Возницького. Ця премія є відзнакою за вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи, відтепер її вручатимуть кожні два роки. Під час церемонії пан Пошивайло наголосив, що присвячувати себе музеям в Україні можуть лише подвижники, і що успіхом своїм він завдячує першокласній команді ентузіастів, які працюють разом з ним.

СІМЕЙНА СПРАВА

Музей кераміки – це абсолютно закономірно. В моєму роду всі, починаючи з другої половини XVIII століття, займалися гончарством. За історичним плином, я теж мав би стати гончарем, можливо, художником-керамістом. Збій відбувся завдяки бабусі. У 70-ті роки вона почала формувати домашній музей, щоб зберегти в Опішному вироби гончарів, з якими працювала все життя – а ще вишивку, ткацтво, дерев’яні вироби. До неї приїздили відвідувачі з усієї України і навіть з-за її меж. Я ріс у цій хаті й щодня ходив з бабусею на місцевий гончарний завод. Давній промисел цілком природно увійшов у моє життя. Бабуся заповіла продовжувати справу збереження: мовляв, Сашку, історія тобі не простить, якщо не зробиш в Опішному музею!

   На порозі Різдвяні й Новорічні свята. Здавна в містах і селах був звичай гостинно зустрічати щедрівників, які веселим співом, новорічними побажаннями, жартами й примовками несли в оселю радість, а також надію й сподівання на те, що наступний рік буде багатим і врожайним, подарує щастя й добробут.

   Зустрічали щедрівників і в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської  кераміки Леоніда Сморжа. Працівники музею-садиби, учні 2 класу Державної спеціалізованої школи-інтернату «Колегіум мистецтв у Опішному» зі своїми педагогами Людмилою Панченко та Нелею Немерюк спробували відтворити старовинний обряд «Водіння Кози».

   Сонце вже перестало сліпити очі. Над засніженим степом поволі опускався вечір. Кінь легко біг по второваній дорозі, тягнучи за собою дерев‘яні сани. Жінка, що в них сиділа, не підганяла тварину. Вона знала, що в село треба повернутись завидна, але ніяк не могла прийти до тями після пережитого. Пальці, що тримали віжки, наче задерев‘яніли. Онися не відчувала холоду й колючого вітру, який шарпав її зношену одежину. Вона навіть не могла плакати. Перед очима стояло обличчя Тимофія, сумні, наче згаслі, очі. Серед безмовної білої пустелі чувся його голос: «Як же тепер жити на світі? Не дай, Боже, нікому того дня дожидати, щоб свого сина в сиру землю ховати… Хороніть Миколку в місті – скрізь святая земля… Якби-то я не хворий та немічний, все б по-іншому було, а так не можу я на тебе саму такий тягар покласти. У Пензі є родичі, допоможуть. Вертайся у село до дітей, Онисю».

   Леонід Сморж був настільки залюблений у світ кераміки, що навіть спробував себе в ролі гончаря. Починаючи з 1969 року, ліпив у заводі «Художній керамік», у гостинах – у Гаврила Ничипоровича й Явдохи Данилівни Пошивайлів, а також – удома. Його творчий доробок становлять 80 гончарних виробів, серед яких – декоративні скульптури, попільниці, підставки під олівці, кухлі, свічники тощо. Можливо, тому що сам майстер народився в Диканьці, темою його творів стали герої гоголівських оповідань. Це, зокрема, чорти, Солоха, Вій, козак Пацюк, Одарка, Карась та інші.

   Гончарні вироби, створені власними руками, Леонід Сморж подарував Національному музею-заповіднику українського гончарства. Усі бажаючі мають змогу побачити їх під час екскурсії в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.