МАТЕРИНСЬКА МОЛИТВА

 

  Леонід Опанасович Сморж був незвичайною людиною. Він цінував кожну хвилину свого життя. Намагався все встигнути. Вчився, займався спортом, подорожував, писав наукові праці, малював, писав вірші, збирав твори народного мистецтва. Може, тому що ще зовсім юним  в окопах Великої Вітчизняної війни він вже зрозумів ціну людського життя й смерті. Такими були й найближчі друзі Леоніда Сморжа, ті, з ким він виріс, ті, хто в тяжкі лихоліття війни, вижили, вистояли, перемогли. Серед них – ветеран Великої Вітчизняної війни майор у відставці Григорій Павлович Ткаченко.

КОТИЛАСЯ ТАРІЛОЧКА

 

 

Дитячі розваги «Котилася тарілочка по крутій горі» в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера Леоніда Сморжа розпочалися з розгадування загадок, вікторини та складання пазлів. Потім на учасників дійства чекала весела естафета «Хто першим наповнить глечик», конкурси: «Краща господиня», «Хто більше знає про гончарство», «Краща малювальниця» та інші.

ДО САДИБИ НА ГОСТИНИ

 

П’ЯТИЙ ТИЖДЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОНЧАРНОГО ЗДВИЖЕННЯ В ОПІШНОМУ «ЗДВИГ–2013» у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа розпочався відвідинами учасників VІІ Міжнародного молодіжного гончарського фестивалю, що з’їхалися до гончарської столиці з Молдови, Румунії, Білорусі, Росії, Китаю і, звичайно ж, із різних куточків України.

ВЧИМОСЯ ГОНЧАРСТВУ

 
 
Ніна Дмитрівна Дубинка народилася в селі Губське, в Лубенщині.  Наприкінці 1990-х років приїхала до Опішного. Навчалася в Опішненській філії Решетилівського художнього училища у відомих майстрів: Олександри Селюченко, Михайла Китриша, Володимира Нікітчинка, Григорія Кирячка та інших. 
   Працювала творчим майстром на заводі «Художній керамік»,пізніше у Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному, згодом навчала майбутніх художників-керамістів у Дитячій спеціалізованій художній школі-інтернаті «Колегіум мистецтв у Опішному». 

Вірші Леоніда Опанасовича Сморжа

   Якщо Бог вирішив обдарувати людину, то обдаровує її сповна. Ми знаємо Леоніда Сморжа як філософа, науковця, колекціонера, художника, спортсмена, мандрівника. Але мало кому відомо, що Леонід Опанасович ще й писав надзвичайно прекрасні ліричні вірші. Навчаючись в університеті, він був учасником літературної студії під керівництвом Василя Чумака, до якої також входили Василь Симоненко, Борис Олійник, Вадим Крищенко, Микола Сом, Тамара Коломієць, Володимир Коломієць, Микола Сингаївський, Наталка Кащук. Майбутній філософ також «пробував» перо. Своє захоплення не полишав упродовж усього життя.

  Найніжніші рядки Леонід Сморж присвятив своїй мамі – Анастасії Василівні Марченко:


Сіно пахне далекими снами,
Мріють зору у чорній імлі.
Ось вже заспаними голосами
Проспівали опівніч півні.

НАМ ДОПОМАГАЮТЬ

  Чимало музейних працівників, що приїздять в Україну з Європи та США, ділячись досвідом, розповідають, що в їхніх країнах музеям допомагають волонтери. На жаль, в Україні це явище не настільки поширене.
   Але говорити про те, що в нашій країні людей, які б хотіли безкоштовно допомагати, немає зовсім, не можна. У цьому я переконалася ще в день відкриття Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Коли ми готувалися до офіційної церемонії, то навіть уявити не могли, що вона переросте в грандіозне дійство, на яке з’їдуться кілька сотень людей (адже ж музей-садиба знаходиться доволі далеко від гамірних міст, у невеличкому селі Міські Млини, неподалік Опішного.

ЛІРИЧНА СТОРІНКА

 

   Леонід Сморж надзвичайно любив осінь.У його ліричних віршах вона постає то яскраво-феєричною у вальсі листопаду, то суворо-похмурою в мареві свинцевого туману й сірого дощу. Читаючи ці поетичні рядки, мимоволі відчуваєш, як тебе огортає сум. Осінь-життя, як і осінь року, приносить свої плоди. Леоніду Сморжу вона принесла щедрі дари. У науковій діяльності  він досяг вершин: захистив докторську дисертацію, написав вісім книг; його колекція опішнянської кераміки стала найбільшою і найбагатшою в Україні. Ще з юних літ він був першим у бою і в спорті, звик наполегливо працювати й не відступати перед труднощами. Та найголовніше те, що за все своє життя Леонід Опанасович жодного разу не покривив душею. На схилі літ поетові було чим пишатися.