Міські Млини – найчарівніший куточок Полтавщини

Нині одним із найпопулярніших видів відпочинку є «зелений туризм». Плануючи відпустку, врахуйте, що відвідавши «Корінф і Афіни української кераміки» – Опішне, ви зможете не тільки побачити найкращі зразки гончарного мистецтва, що зберігаються в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, а й помилуватися прекрасними надворсклянськими краєвидами.
Село Міські Млини, що неподалік Опішного, де знаходиться Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа, є чи не одним із найчарівніших куточків Полтавщини.

З чого починається колекція

   Багато відвідувачів Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера Леоніда Сморжа, ділячись своїми враженнями від екскурсії, говорять: «Я також хочу колекціонувати твори народного мистецтва». Така ж думка зародилася свого часу і в Леоніда Опанасовича, коли він, познайомившись із Явдохою Данилівною і Гаврилом Ничипоровичем Пошивайлами, побачив і самі вироби неперевершеного гончарного дуету. Леонід Сморж почав відвідувати завод «Художній керамік», щоб поспілкуватися з іншими гончарями й малювальницями. «Поступово я пройнявся їхніми інтересами, проблемами , думами й настроями», – писав він у своєму щоденнику. Вчений потоваришував з багатьма гончарями, і ця дружба ніколи не переривалася. Глибоко схвильований майбутнім гончарства, Леонід Опанасович опублікував у газеті «Правда» та кількох журналах свої статті на захист Опішного як народного художнього гончарного осередку. Влітку, відпочиваючи у Міських Млинах, філософ майже кожного дня бував у Гаврила Ничипоровича та Явдохи Данилівни, подовгу розмовляв з ними, спостерігав за тим, як маестро працює за гончарним кругом.{jcomments off}

У Міських Млинах

 

  У Міських Млинах, що в Полтавщині, пройшли дитячі та юнацькі роки філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Опанасовича Сморжа. Нині місцеві жителі часто відвідують його Меморіальний музей-садибу. Вони охоче діляться спогадами про свого славетного земляка, поповнюють фонди музею-садиби новими експонатами. 

  Людмила Дмитрівна Куц пам‘ятає Леоніда Опанасовича ще юнаком. У неї збереглися фото, де він та його брати серед сільської молоді. Деякі з них робив сам Леонід Опанасович. Серед них і портрет Людмили Дмитрівни.

Леонід Опанасович Сморж

   На всьому пострадянському просторі ім’я Леоніда Опанасовича Сморжа знане як ім’я відомого колекціонера, вченого-філософа, автора семи наукових монографій, спортсмена, художника, поета, мандрівника. У нього було досить бурхливе, насичене різними подіями життя. Він багато подорожував, тому мав друзів не лише в Україні, а й далеко за її межами. І всі вони поважали Леоніда Опанасовича не за його професійну діяльність, а за доброту, людяність, готовність завжди прийти на допомогу в тяжку хвилину.
   Та чи не найбільшою заслугою в цьому є заслуга його мами – Анастасії Василівни. Зігріта сонячним промінням зернинка, проростає на благодатному грунті, а дитя виростає в родині. В оселі, насиченій світлом, правдою і любов’ю, народжуються незвичайні діти, стаючи на землі провідниками світла. Якщо надійне коріння – міцним буде стовбур, розлогою крона, а на кожній гілочці зав’яжеться плід. Всі життєві цінності Леоніда Опанасовича беруть свій витік із маминого виховання. Хлопчина з дитинства навчився дбати про інших, працювати, не покладаючи рук, не відступати перед труднощами.
   Анастасія Василівна Марченко народилася 8 квітня 1906 року в Диканьці. Оскільки була найстаршою серед шістьох дітей, то із самого малку була привчена до всякої роботи. «Вона виросла не тільки вродливою і добропорядною, пристосованою до рутинного безпросвітного існування дівчиною без батька і без приданого, а й навчилась рукоділлю, шиттю на швейній машинці, гарно співала й грала на гітарі. Тож після переїзду матері на хутір вона вигідно вирізнялася серед місцевого дівоцтва і вродою, і веселою вдачею, і особливим жіночим шармом, що примушував до неї линути місцевих дівчат, а парубків – змагатися поміж собою за її прихильність», - пише Леонід Опанасович в своїх спогадах про маму.

Спогади про Леонiда Опанасовича Сморжа

 

Нам пишуть:
Працівники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа підтримують зв’язки з багатьма знайомими і друзями вченого. Нещодавно до музею-садиби надійшов лист від друга дитинства Леоніда Опанасовича – Анатолія Трояна. Разом зі спогадами Анатолій Григорович надіслав унікальне фото будинку, який належав відомому меценатові – банкірові Григорію Рубінштейну. Після жовтневої революції маєток було облаштовано на школу для дітей Міських Млинів та навколишніх сіл: Карабазівки, Вільхового, Васьків. У цій школі навчався і Леонід Сморж.

      «Згадуючи село Мiськi Млини, я згадую частину свого життя, свої дитячi роки, коли ми ходили босими ногами по запашнiй тpaвi, коли я ходив до школи разом з Леонiдом i навчалися в однiм класi, починаючи з перших днів навчання.

«Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)»

   Незабаром видавництво «Українське Народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному закінчить роботу над книгою Леоніда Сморжа «Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)». Це буде ґрунтовне видання, яке міститиме спогади Леоніда Сморжа, багато фото з життя автора, а також збірку ліричних віршів, оформлену окремим додатком.
   У «Передмові» до книги Леонід Сморж пише: «…нічого виняткового і вражаючого в моєму житті не відбувалось. Навіщо ж тоді я пишу книгу про себе? Хіба тільки для того, щоб привернути увагу до себе як особистості, заявити, хто я і як жив». А потім додає: «Ця книга, певною мірою, є намаганням зрозуміти себе, свій життєвий шлях, свою долю в контексті процесів і подій, які відбувалися у світі, в Україні і в моєму безпосередньому оточенні».
Книга охоплює події, які відбувалися впродовж усього життя автора. Це розповіді про родину, дитинство, шкільні роки, тяжкі випробування під час Великої Вітчизняної війни, службу в армії, навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, його професійну і наукову діяльність. Леонід Опанасович був не тільки відомим ученим, колекціонером, талановитим художником, спортсменом, а й насамперед доброю, щирою людиною, яка прагнула чесно й гідно прожити своє життя, тож у нього було багато друзів і знайомих. Велику частину книги займають розповіді Леоніда Сморжа про своїх друзів, товаришів, колег по роботі та й просто добрих знайомих.
   Іншим головним героєм спогадів є мати – Анастасія Василівна. Про неї Леонід Опанасович пише майже на кожній сторінці.

Глиняні іграшки в колекції Меморіального музею-садиби Леоніда Сморжа

 

   Скульптурна іграшка – один з найдавніших видів народного мистецтва. На території України віднайдені фігурки птахів вирізьблених з мамонтової кістки, яким близько 25 тисяч років. Та найбільша кількість археологічних знахідок виготовлена безперечно з глини. Серед них і дрібні скульптурки схожі на сучасних баранців-свистунців, улюблених персонажів опішненської кераміки. Секрети виготовлення глиняної іграшки передавалися майстрами від покоління до покоління. Саме призначення іграшки забавляти і веселити людей сприяло виникненню їхнього мажорного образу. Святкового вигляду виробам надавала кальовка яскравими ангобами та прозора або кольорова полива. «Казка, гра, фантазія, – наголошував Василь Сухомлинський, – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь». Глиняна іграшка не тільки розважала дітей, а й збагачувала їх певним життєвим досвідом і розвивала фантазію.