Історія одного експоната

   У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа понад півтори тисячі експонатів, та кожна річ унікальна, кожна має свою історію. Вивчаючи архіви, працюючи в польових експедиціях, іноді так захоплюєшся, що потрапляєш у іншу реальність, переживаєш болі й турботи творців безсмертної краси, які давно відійшли у вічність.
   У музеї на почесному місці, під образами, серед ваз стоїть незвичайний експонат – зелений мальований чайник, хоча дехто з науковців з упевненістю міг би сказати, що це зовсім не чайник, а глечик-носатка, бо, власне, має він форму глечика. Напис під ручкою на цій посудині засвідчує авторство: «Іван Олійник. 1957 р.»

«Майстер-клас – це для нас»

   Майстер-класом Ніни Дубинки в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа розпочинався ІV ТИЖДЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОНЧАРНОГО ЗДВИЖЕННЯ В ОПІШНОМУ «ЗДВИГ-2012». З раннього ранку й до пізнього вечора Ніна Дмитрівна навчала юних керамістів з Полтави, Зінькова, Семенівки та Опішного ліпити дитячі глиняні іграшки, а ще відкривала секрети, як дати голос свистунцеві, зробити красивий декор та ще багато інших. Майстриня працювала з двома групами дітлахів різного віку. І малюки, й підлітки трудилися з однаковим завзяттям.
   Більше місяця минуло після цієї події, та вже кілька разів поспіль діти, що брали участь у майстер-класі, приводили до музею-садиби своїх батьків, братиків і сестричок .
Хочеться сподіватися, що, одного разу взявши до рук глину, вони шукатимуть можливість знову долучитися до таємниць правічного гончарного ремесла. А інакше й неможливо. Адже побачивши плоди своєї праці, відчуваєш успіх.{jcomments on}

«Приємно споглядати красу…»

   Наприкінці червня гончарська столиця України гостинно зустрічала учасників культурно-мистецької акції ІV ТИЖДЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОНЧАРНОГО ЗДВИЖЕННЯ В ОПІШНОМУ «ЗДВИГ-2012».

   У Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа впродовж ТИЖНЯ також проходили цікаві зустрічі, майстер-класи, конкурси та дитячі розваги.

   Першими в Міські Млини приїхали студенти Е-літньої Академії Гончарства. Енергійні й життєрадісні, вони відразу нам сподобалися. Оглянувши експозицію, гості зробили масу цікавих знімків, а потім, сидячи під «філософським деревом» (так ми називаємо улюблений горіх Леоніда Опанасовича), із задоволенням розповідали нам про свої захоплення.{jcomments on}

ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ

«Найчарівніший куточок на Землі…» Міські Млини у світлинах та переказах» – так називався вечір-подорож у минуле, що проходив у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа 27 червня 2012 року. До музею-садиби завітали вихованці Полтавського обласного дитячо-юнацького оздоровчого табору «Еколог».

ЇЇ творіння – яскраве неповторне диво…

 

Вона малювала квіти на вазах, глеках, тарілях… ЇЇ творіння – то яскраве неповторне диво, яке могли народити тільки її уява, її руки, її Душа. Якби ж то можна було долю свою отак намалювати, певно була б чи не найкраща…

Через сотню літ

   Старі пожовклі фотографії… Вони іноді заворожують, приковують погляд. Дивуєшся сам, що ж тебе так хвилює: чи намагання проникнути в іншу реальність, чи бажання зрозуміти, де ж там, в лабіринтах Часу, загубилося і твоє власне коріння.
   Йосип Целестіанович Хмелевський (1849–1924) був чи не одним із найталановитіших фотохудожників своєї епохи. 1875 року він відкрив у Полтаві свою майстерню. Учасник багатьох вітчизняних та міжнародних фотовиставок, автор серії поштових листівок «Типи Малоросії» та «Краєвиди Полтавщини», видавець і автор фотоальбомів «Гоголь на родине», «Земский дом в Полтаве», на своїх світлинах зажди вмів передати дух свого часу, зобразити обличчя свого покоління. 

Смішне й страшне

    Вчений і колекціонер опішненської кераміки Леонід Сморж завжди цінував влучне слово та жарт. Він міг годинами сидіти в гончарному цеху для того, щоб просто записати кілька діалогів. Леоніду Опанасовичу подобалось, як між собою спілкуються майстри. Опішненські гончарі були неперевершеними жартівниками. Послухаєш їхні байки та бувальщини, то вже вигадувати нічого не треба. Ці діалоги без змін він пізніше помістив у своїй книзі «Спогади про незабутнє і незабутніх». Іноді, по його прикладу, я теж записувала смішні історії, які доводилось чути від інших. Тож напередодні першого квітня хочеться й з вами поділитись…