З чого починається колекція

   Багато відвідувачів Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера Леоніда Сморжа, ділячись своїми враженнями від екскурсії, говорять: «Я також хочу колекціонувати твори народного мистецтва». Така ж думка зародилася свого часу і в Леоніда Опанасовича, коли він, познайомившись із Явдохою Данилівною і Гаврилом Ничипоровичем Пошивайлами, побачив і самі вироби неперевершеного гончарного дуету. Леонід Сморж почав відвідувати завод «Художній керамік», щоб поспілкуватися з іншими гончарями й малювальницями. «Поступово я пройнявся їхніми інтересами, проблемами , думами й настроями», – писав він у своєму щоденнику. Вчений потоваришував з багатьма гончарями, і ця дружба ніколи не переривалася. Глибоко схвильований майбутнім гончарства, Леонід Опанасович опублікував у газеті «Правда» та кількох журналах свої статті на захист Опішного як народного художнього гончарного осередку. Влітку, відпочиваючи у Міських Млинах, філософ майже кожного дня бував у Гаврила Ничипоровича та Явдохи Данилівни, подовгу розмовляв з ними, спостерігав за тим, як маестро працює за гончарним кругом.{jcomments off}

У Міських Млинах

 

  У Міських Млинах, що в Полтавщині, пройшли дитячі та юнацькі роки філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Опанасовича Сморжа. Нині місцеві жителі часто відвідують його Меморіальний музей-садибу. Вони охоче діляться спогадами про свого славетного земляка, поповнюють фонди музею-садиби новими експонатами. 

  Людмила Дмитрівна Куц пам‘ятає Леоніда Опанасовича ще юнаком. У неї збереглися фото, де він та його брати серед сільської молоді. Деякі з них робив сам Леонід Опанасович. Серед них і портрет Людмили Дмитрівни.

Леонід Опанасович Сморж

   На всьому пострадянському просторі ім’я Леоніда Опанасовича Сморжа знане як ім’я відомого колекціонера, вченого-філософа, автора семи наукових монографій, спортсмена, художника, поета, мандрівника. У нього було досить бурхливе, насичене різними подіями життя. Він багато подорожував, тому мав друзів не лише в Україні, а й далеко за її межами. І всі вони поважали Леоніда Опанасовича не за його професійну діяльність, а за доброту, людяність, готовність завжди прийти на допомогу в тяжку хвилину.
   Та чи не найбільшою заслугою в цьому є заслуга його мами – Анастасії Василівни. Зігріта сонячним промінням зернинка, проростає на благодатному грунті, а дитя виростає в родині. В оселі, насиченій світлом, правдою і любов’ю, народжуються незвичайні діти, стаючи на землі провідниками світла. Якщо надійне коріння – міцним буде стовбур, розлогою крона, а на кожній гілочці зав’яжеться плід. Всі життєві цінності Леоніда Опанасовича беруть свій витік із маминого виховання. Хлопчина з дитинства навчився дбати про інших, працювати, не покладаючи рук, не відступати перед труднощами.
   Анастасія Василівна Марченко народилася 8 квітня 1906 року в Диканьці. Оскільки була найстаршою серед шістьох дітей, то із самого малку була привчена до всякої роботи. «Вона виросла не тільки вродливою і добропорядною, пристосованою до рутинного безпросвітного існування дівчиною без батька і без приданого, а й навчилась рукоділлю, шиттю на швейній машинці, гарно співала й грала на гітарі. Тож після переїзду матері на хутір вона вигідно вирізнялася серед місцевого дівоцтва і вродою, і веселою вдачею, і особливим жіночим шармом, що примушував до неї линути місцевих дівчат, а парубків – змагатися поміж собою за її прихильність», - пише Леонід Опанасович в своїх спогадах про маму.

Спогади про Леонiда Опанасовича Сморжа

 

Нам пишуть:
Працівники Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа підтримують зв’язки з багатьма знайомими і друзями вченого. Нещодавно до музею-садиби надійшов лист від друга дитинства Леоніда Опанасовича – Анатолія Трояна. Разом зі спогадами Анатолій Григорович надіслав унікальне фото будинку, який належав відомому меценатові – банкірові Григорію Рубінштейну. Після жовтневої революції маєток було облаштовано на школу для дітей Міських Млинів та навколишніх сіл: Карабазівки, Вільхового, Васьків. У цій школі навчався і Леонід Сморж.

      «Згадуючи село Мiськi Млини, я згадую частину свого життя, свої дитячi роки, коли ми ходили босими ногами по запашнiй тpaвi, коли я ходив до школи разом з Леонiдом i навчалися в однiм класi, починаючи з перших днів навчання.

«Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)»

   Незабаром видавництво «Українське Народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному закінчить роботу над книгою Леоніда Сморжа «Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)». Це буде ґрунтовне видання, яке міститиме спогади Леоніда Сморжа, багато фото з життя автора, а також збірку ліричних віршів, оформлену окремим додатком.
   У «Передмові» до книги Леонід Сморж пише: «…нічого виняткового і вражаючого в моєму житті не відбувалось. Навіщо ж тоді я пишу книгу про себе? Хіба тільки для того, щоб привернути увагу до себе як особистості, заявити, хто я і як жив». А потім додає: «Ця книга, певною мірою, є намаганням зрозуміти себе, свій життєвий шлях, свою долю в контексті процесів і подій, які відбувалися у світі, в Україні і в моєму безпосередньому оточенні».
Книга охоплює події, які відбувалися впродовж усього життя автора. Це розповіді про родину, дитинство, шкільні роки, тяжкі випробування під час Великої Вітчизняної війни, службу в армії, навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, його професійну і наукову діяльність. Леонід Опанасович був не тільки відомим ученим, колекціонером, талановитим художником, спортсменом, а й насамперед доброю, щирою людиною, яка прагнула чесно й гідно прожити своє життя, тож у нього було багато друзів і знайомих. Велику частину книги займають розповіді Леоніда Сморжа про своїх друзів, товаришів, колег по роботі та й просто добрих знайомих.
   Іншим головним героєм спогадів є мати – Анастасія Василівна. Про неї Леонід Опанасович пише майже на кожній сторінці.

Глиняні іграшки в колекції Меморіального музею-садиби Леоніда Сморжа

 

   Скульптурна іграшка – один з найдавніших видів народного мистецтва. На території України віднайдені фігурки птахів вирізьблених з мамонтової кістки, яким близько 25 тисяч років. Та найбільша кількість археологічних знахідок виготовлена безперечно з глини. Серед них і дрібні скульптурки схожі на сучасних баранців-свистунців, улюблених персонажів опішненської кераміки. Секрети виготовлення глиняної іграшки передавалися майстрами від покоління до покоління. Саме призначення іграшки забавляти і веселити людей сприяло виникненню їхнього мажорного образу. Святкового вигляду виробам надавала кальовка яскравими ангобами та прозора або кольорова полива. «Казка, гра, фантазія, – наголошував Василь Сухомлинський, – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь». Глиняна іграшка не тільки розважала дітей, а й збагачувала їх певним життєвим досвідом і розвивала фантазію.

Вірші Леоніда Опанасовича Сморжа

  Якщо Бог вирішив обдарувати людину, то обдаровує її сповна. Ми знаємо Леоніда Сморжа як філософа, науковця, колекціонера, художника, спортсмена, мандрівника. Але мало кому відомо, що Леонід Опанасович ще й писав надзвичайно прекрасні ліричні вірші. Навчаючись в університеті, він був учасником літературної студії під керівництвом Василя Чумака, до якої також входили Василь Симоненко, Борис Олійник, Вадим Крищенко, Микола Сом, Тамара Коломієць, Володимир Коломієць, Микола Сингаївський, Наталка Кащук. Майбутній філософ також «пробував» перо. Своє захоплення не полишав упродовж усього життя.

 Найніжніші рядки Леонід Сморж присвятив своїй мамі – Анастасії Василівні Марченко:


Сіно пахне далекими снами,
Мріють зору у чорній імлі.
Ось вже заспаними голосами
Проспівали опівніч півні.