В Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа серед експонатів є і твори заслуженого майстра народної творчості України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Івана Архиповича Білика (17 одиниць зберігання). В основному це зооморфна скульптура – барани, бики, леви; а також декоративно-вжиткова кераміка – глечики, плесканці, попільниці. Леоніда Сморжа зі славетним майстром пов’язували довгі роки дружби. Іван Білик, буваючи в Києві, відвідував філософа вдома. Вони часто зустрічалися на республіканських виставках народного мистецтва в столиці. Приїжджаючи до Міських Млинів та Опішного, Леонід Опанасович також не забував навідатися до гончаря. Вони листувалися.

    Коли береш у руки старі світлини, мимоволі охоплює дивне відчуття, ніби ти отримав послання з іншого часу. Вдивляючись у обличчя людей на пожовклому папері, намагаєшся осягнути: ким були вони на цій Землі? Як жили? До чого прагнули і про що мріяли?
    1912 рік… На кутку Гончарівка, в містечку Зіньків, на подвір‘ї шевця Артема Лучника зібралася велика сім‘я, щоб зробити родинне фото.
Артему Платоновичу і Ганні Кирилівні є чим пишатися: трьох синів мають і трьох доньок, та вже й онуки на світ з‘явилися. Старші сини Йосип і Федір батьківське ремесло освоїли, молодший – Павло – у Гадяцькій учительській семінарії навчається. Ганна й Уляна з матір‘ю хліб на продаж печуть, а найменша донечка Марійка працює в купця Івана Воздвиженського. Ось усі вони у святковому одязі сміються та гомонять, стоячи навпроти батьківської хати. Фотограф пропонує главі сімейства з дружиною сісти на лаві в центрі, біля них по обидва боки повинні розміститися жінки. Чоловіки ж мають стояти у другому ряду. Кілька хвилин маестро чаклує біля фотоапарата, потім дає команду: «Увага! Не рухатися!» На мить усі завмирають. Час зупиняється. І саме ця мить летить посланням у Вічність.

Нині одним із найпопулярніших видів відпочинку є «зелений туризм». Плануючи відпустку, врахуйте, що відвідавши «Корінф і Афіни української кераміки» – Опішне, ви зможете не тільки побачити найкращі зразки гончарного мистецтва, що зберігаються в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, а й помилуватися прекрасними надворсклянськими краєвидами.
Село Міські Млини, що неподалік Опішного, де знаходиться Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа, є чи не одним із найчарівніших куточків Полтавщини.

   Багато відвідувачів Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера Леоніда Сморжа, ділячись своїми враженнями від екскурсії, говорять: «Я також хочу колекціонувати твори народного мистецтва». Така ж думка зародилася свого часу і в Леоніда Опанасовича, коли він, познайомившись із Явдохою Данилівною і Гаврилом Ничипоровичем Пошивайлами, побачив і самі вироби неперевершеного гончарного дуету. Леонід Сморж почав відвідувати завод «Художній керамік», щоб поспілкуватися з іншими гончарями й малювальницями. «Поступово я пройнявся їхніми інтересами, проблемами , думами й настроями», – писав він у своєму щоденнику. Вчений потоваришував з багатьма гончарями, і ця дружба ніколи не переривалася. Глибоко схвильований майбутнім гончарства, Леонід Опанасович опублікував у газеті «Правда» та кількох журналах свої статті на захист Опішного як народного художнього гончарного осередку. Влітку, відпочиваючи у Міських Млинах, філософ майже кожного дня бував у Гаврила Ничипоровича та Явдохи Данилівни, подовгу розмовляв з ними, спостерігав за тим, як маестро працює за гончарним кругом.{jcomments off}

  У Міських Млинах, що в Полтавщині, пройшли дитячі та юнацькі роки філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Опанасовича Сморжа. Нині місцеві жителі часто відвідують його Меморіальний музей-садибу. Вони охоче діляться спогадами про свого славетного земляка, поповнюють фонди музею-садиби новими експонатами. 

  Людмила Дмитрівна Куц пам‘ятає Леоніда Опанасовича ще юнаком. У неї збереглися фото, де він та його брати серед сільської молоді. Деякі з них робив сам Леонід Опанасович. Серед них і портрет Людмили Дмитрівни.

   На всьому пострадянському просторі ім’я Леоніда Опанасовича Сморжа знане як ім’я відомого колекціонера, вченого-філософа, автора семи наукових монографій, спортсмена, художника, поета, мандрівника. У нього було досить бурхливе, насичене різними подіями життя. Він багато подорожував, тому мав друзів не лише в Україні, а й далеко за її межами. І всі вони поважали Леоніда Опанасовича не за його професійну діяльність, а за доброту, людяність, готовність завжди прийти на допомогу в тяжку хвилину.
   Та чи не найбільшою заслугою в цьому є заслуга його мами – Анастасії Василівни. Зігріта сонячним промінням зернинка, проростає на благодатному грунті, а дитя виростає в родині. В оселі, насиченій світлом, правдою і любов’ю, народжуються незвичайні діти, стаючи на землі провідниками світла. Якщо надійне коріння – міцним буде стовбур, розлогою крона, а на кожній гілочці зав’яжеться плід. Всі життєві цінності Леоніда Опанасовича беруть свій витік із маминого виховання. Хлопчина з дитинства навчився дбати про інших, працювати, не покладаючи рук, не відступати перед труднощами.
   Анастасія Василівна Марченко народилася 8 квітня 1906 року в Диканьці. Оскільки була найстаршою серед шістьох дітей, то із самого малку була привчена до всякої роботи. «Вона виросла не тільки вродливою і добропорядною, пристосованою до рутинного безпросвітного існування дівчиною без батька і без приданого, а й навчилась рукоділлю, шиттю на швейній машинці, гарно співала й грала на гітарі. Тож після переїзду матері на хутір вона вигідно вирізнялася серед місцевого дівоцтва і вродою, і веселою вдачею, і особливим жіночим шармом, що примушував до неї линути місцевих дівчат, а парубків – змагатися поміж собою за її прихильність», - пише Леонід Опанасович в своїх спогадах про маму.