Незабаром видавництво «Українське Народознавство» Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному закінчить роботу над книгою Леоніда Сморжа «Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)». Це буде ґрунтовне видання, яке міститиме спогади Леоніда Сморжа, багато фото з життя автора, а також збірку ліричних віршів, оформлену окремим додатком.
   У «Передмові» до книги Леонід Сморж пише: «…нічого виняткового і вражаючого в моєму житті не відбувалось. Навіщо ж тоді я пишу книгу про себе? Хіба тільки для того, щоб привернути увагу до себе як особистості, заявити, хто я і як жив». А потім додає: «Ця книга, певною мірою, є намаганням зрозуміти себе, свій життєвий шлях, свою долю в контексті процесів і подій, які відбувалися у світі, в Україні і в моєму безпосередньому оточенні».
Книга охоплює події, які відбувалися впродовж усього життя автора. Це розповіді про родину, дитинство, шкільні роки, тяжкі випробування під час Великої Вітчизняної війни, службу в армії, навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, його професійну і наукову діяльність. Леонід Опанасович був не тільки відомим ученим, колекціонером, талановитим художником, спортсменом, а й насамперед доброю, щирою людиною, яка прагнула чесно й гідно прожити своє життя, тож у нього було багато друзів і знайомих. Велику частину книги займають розповіді Леоніда Сморжа про своїх друзів, товаришів, колег по роботі та й просто добрих знайомих.
   Іншим головним героєм спогадів є мати – Анастасія Василівна. Про неї Леонід Опанасович пише майже на кожній сторінці.

   Скульптурна іграшка – один з найдавніших видів народного мистецтва. На території України віднайдені фігурки птахів вирізьблених з мамонтової кістки, яким близько 25 тисяч років. Та найбільша кількість археологічних знахідок виготовлена безперечно з глини. Серед них і дрібні скульптурки схожі на сучасних баранців-свистунців, улюблених персонажів опішненської кераміки. Секрети виготовлення глиняної іграшки передавалися майстрами від покоління до покоління. Саме призначення іграшки забавляти і веселити людей сприяло виникненню їхнього мажорного образу. Святкового вигляду виробам надавала кальовка яскравими ангобами та прозора або кольорова полива. «Казка, гра, фантазія, – наголошував Василь Сухомлинський, – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь». Глиняна іграшка не тільки розважала дітей, а й збагачувала їх певним життєвим досвідом і розвивала фантазію.

  Якщо Бог вирішив обдарувати людину, то обдаровує її сповна. Ми знаємо Леоніда Сморжа як філософа, науковця, колекціонера, художника, спортсмена, мандрівника. Але мало кому відомо, що Леонід Опанасович ще й писав надзвичайно прекрасні ліричні вірші. Навчаючись в університеті, він був учасником літературної студії під керівництвом Василя Чумака, до якої також входили Василь Симоненко, Борис Олійник, Вадим Крищенко, Микола Сом, Тамара Коломієць, Володимир Коломієць, Микола Сингаївський, Наталка Кащук. Майбутній філософ також «пробував» перо. Своє захоплення не полишав упродовж усього життя.

 Найніжніші рядки Леонід Сморж присвятив своїй мамі – Анастасії Василівні Марченко:

Сіно пахне далекими снами,
Мріють зору у чорній імлі.
Ось вже заспаними голосами
Проспівали опівніч півні.

Минає лише другий місяць від дня відкриття Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Опанасовича Сморжа, а в «Книзі відгуків» уже з’явилися перші записи. Відвідувачі з різних куточків Молдови, Республіки Білорусь,Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки і, звичайно ж, України залишають у книзі свої враження від побаченого на садибі, яка стала своє рідним пам’ятником не просто колекціонерові, а і справжньому  патріотові України, людині надзвичайно талановитій, працьовитій і щирій.

«Він славив своїх земляків, свій рід все життя, а вони вшанували його пам’ятником, до якого незаросте стежина ніколи, поки існуватиме світі Україна. Слава Україні! Слава її Великим Синам!

С.Гвоздевич

 01.07.10»

   Леонід Опанасович Сморж як учений-філософ, автор 7 монографій, 5 брошур, близько 200 публікацій у періодичних виданнях та наукових збірниках відомий не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
   Перша його монографія «Про естетичний ідеал в кіномистецтві» [5] вийшла друком 1966 року в Києві у видавництві «Мистецтво». Книгу присвячено розгляду однієї з найважливіших проблем естетики. На матеріалі найбільш масового і найбільш впливового мистецтва – мистецтва кіно – автор висвітлює ряд питань, пов’язаних з естетичним ідеалом і втіленням його засобами кіно.
«Мрія про прекрасне людське життя, про прекрасну людську особистість була одвічним рушієм суспільного прогресу і стала ідеалом людства» [5], – стверджував Леонід Сморж.
  На питання що таке мистецтво? як воно виникло й розвивалося? як воно співвідноситься з навколишнім середовищем та внутрішнім світом людини? які функції мистецтва? філософ намагався відповісти у своїй монографії «Світ десяти муз» [6].

   Кажуть, що на землі існує два найсвятіших почуття – Любов і Вдячність. З глибокою повагою, щирою любов’ю і вдячністю я згадую людину, яку знала з самого дитинства і яка була для мене особисто порадником і наставником, людину, якої вже немає серед нас.
Ветеран Великої Вітчизняної війни, відомий філософ і колекціонер опішненської кераміки Леонід Опанасович Сморж за життя кожну відпустку проводив не в столиці, а в рідному селі Міські Млини, що в Полтавщині. Саме сюди він запрошував своїх найкращих друзів, знайомив їх з опішненськими гончарями, розповідав про минувшину.
   «Хіба є де у світі місце красивіше, ніж наші Млини? Може, де і є, але я його не бачив», – любив повторювати вчений.