ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ

«Найчарівніший куточок на Землі…» Міські Млини у світлинах та переказах» – так називався вечір-подорож у минуле, що проходив у Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа 27 червня 2012 року. До музею-садиби завітали вихованці Полтавського обласного дитячо-юнацького оздоровчого табору «Еколог».

ЇЇ творіння – яскраве неповторне диво…

 

Вона малювала квіти на вазах, глеках, тарілях… ЇЇ творіння – то яскраве неповторне диво, яке могли народити тільки її уява, її руки, її Душа. Якби ж то можна було долю свою отак намалювати, певно була б чи не найкраща…

Через сотню літ

   Старі пожовклі фотографії… Вони іноді заворожують, приковують погляд. Дивуєшся сам, що ж тебе так хвилює: чи намагання проникнути в іншу реальність, чи бажання зрозуміти, де ж там, в лабіринтах Часу, загубилося і твоє власне коріння.
   Йосип Целестіанович Хмелевський (1849–1924) був чи не одним із найталановитіших фотохудожників своєї епохи. 1875 року він відкрив у Полтаві свою майстерню. Учасник багатьох вітчизняних та міжнародних фотовиставок, автор серії поштових листівок «Типи Малоросії» та «Краєвиди Полтавщини», видавець і автор фотоальбомів «Гоголь на родине», «Земский дом в Полтаве», на своїх світлинах зажди вмів передати дух свого часу, зобразити обличчя свого покоління. 

Смішне й страшне

    Вчений і колекціонер опішненської кераміки Леонід Сморж завжди цінував влучне слово та жарт. Він міг годинами сидіти в гончарному цеху для того, щоб просто записати кілька діалогів. Леоніду Опанасовичу подобалось, як між собою спілкуються майстри. Опішненські гончарі були неперевершеними жартівниками. Послухаєш їхні байки та бувальщини, то вже вигадувати нічого не треба. Ці діалоги без змін він пізніше помістив у своїй книзі «Спогади про незабутнє і незабутніх». Іноді, по його прикладу, я теж записувала смішні історії, які доводилось чути від інших. Тож напередодні першого квітня хочеться й з вами поділитись…

Невідоме життя відомої людини

Не важливо хто ти,  важливо який ти.

Л.Сморж

   Ім’я  професора, доктора філософських наук Леоніда Опанасовича Сморжа було внесено  до видання П.В.Алексеева «Философы  России ХІХ–ХХ столетий. Биографии, идеи, труды». Оскільки видання російське, в Україні цей факт був мало відомий, сам Леонід Опанасович цій події  не придавав великого значення. Коли ж хтось із колег або друзів вітав його, той лише посміхаючись жартував:  «То аванс». І справді, в останні роки свого життя він багато працює, пише і вночі. Під стук його друкарської машинки засинають і прокидаються сусіди, та вони вже звикли…

ЩО ДОМОВИК НА ГОРИЩІ ХОВАЄ

 

   Для музейного працівника польові експедиції – це не тільки поповнення фондів, збір необхідної інформації, а й неповторні хвилини спілкування, відкриттів та переживань. Дехто, передавши речі до музею, приходить туди сам, приводить рідню, знайомих, підказує, де і що можна знайти. Словом, стає палким прихильником музейної справи…

Де в Міських Млинах виготовляли селітру?

    Чимало цікавих історій про козацьку минувшину я ще в дитинстві чула від доброго товариша нашої родини Леоніда Опанасовича Сморжа. Розповідав учений і про виготовлення селітри(одна з основних складових пороху) в Полтавщині. Пізніше я дізналася, що в першій половині XVIIстоліття на берегах р.Ворскла було розпочато закладання «буд» – підприємств для виробництва поташу та селітри. Під час визвольної війни 1648–1654 років контроль за виготовленням цієї стратегічно важливої продукції здійснював безпосередньо Богдан Хмельницький. У містечку Опішне та його околицях діяло відразу кілька селітроварних заводів, тому саме тут 1737 року було створено найбільшу в Україні селітряну компанію, яка протягом 1740-х – 1750-х років укладала договори вже з російським урядом на постачання селітри, внаслідок чого зобов‘язувалася постачати від 8,5 до 11 тисяч пудів цієї сировини.