Промовисті свідки

Автор: Super User. Опубліковано в Архівні матеріали.

У Національному архіві українського гончарства зберігаються унікальні документи, які за життя передав Музею-заповіднику українського гончарства філософ і колекціонер старожитностей Леонід Сморж. Мабуть, найбільше про людину, її думки й тривоги, мрії й сподівання можуть розповісти її щоденники та епістолярна спадщина. Відчуваєш себе майже детективом, гортаючи пожовклі аркуші й відновлюючи в уяві перебіг подій. Перші нерегулярні записи в щоденниках датовані 1960-ми роками. Серед них – уривки спогадів про драматичні епізоди Другої світової війни, учасником яких довелося стати Леоніду Сморжу, записи про подорожі, родинні хроніки. Велику цінність становлять сторінки, що свідчать про тісну дружбу філософа з гончарями та художниками-керамістами. По мірі того, як зростало зацікавлення вченого гончарством, все більше рядків присвячувалося цій темі й у щоденниках Леоніда Сморжа. Записи, датовані 1995, 1997–1999 роками, розповідають про роботу над книгою спогадів та монографією про відому опішненську майстриню Олександру Селюченко, про перші всеукраїнські симпозіуми гончарства та знайомство й спілкування колекціонера із заслуженим діячем мистецтв України, лауреатом Премії імені Катерини Білокур Михайлом Денисенком (16.12.1917 – 07.12.2000), який 1999 року на ІІІ Всеукраїнському симпозіумі монументальної кераміки в Опішному «Поезія гончарства на майданах і в парках України» створив меморіальне панно на спомин про видатну опішненську гончарівну Олександру Селюченко.

«05.05.1995 Неділя

Ранком, на дев’ять, поїхав до Селюченко (на садибу відомої опішненської гончарки Олександри Селюченко. – В. З.), нікого немає. Виявилось, на кладовищі. Поїхав туди. Потім за квітами в Млини. На кладовищі Данилейко вітійствував. Співали, садили калину. Всі проголошували слово. Я щось також. Звідти на садибу Селюченко. Співали в хаті. Потім роздали пироги. Палили горен. Знову Данилейко. Від нього втома і утіха заповнює пустоти. Співали знову. Данилейко зна пісень масу.

…На 9.30 був у Музеї. В 10.30 почали чествування Селюченко. Показали фрагменти кіно. В-в Саша (Олесь Пошивайло. – В. З.),згодом Данилейко. Після кіно дали першому слово мені. Я прочитав доповідь. Данилейко, Лащук вголос висловили похвалу. Потім говорили інші: Денисенко М. І., Ігор Пошивайло, Свєта Козача та інші…Текст простий і змістовний… Білика І. А. підвели за руки. Він почав про Селюченко, а перевів на своє поранення… Але зворушливо. Суть така. Його поранили в Карпатах. Був командиром відділення. П’ятий раз поранений. Цей раз дуже важко. Його завантажили з мертвими хоронити, але хтось помітив, що у нього б’ється пульс. Залишили в госпіталі,.. не міг говорити, писав. В госпіталь потрапив і його командир, в якого куля пройшла через обидва ока. Знав, що Білик лежить,.. спочатку попросив, щоб Білика до нього підвезли поговорити, але йому сказали, що той може тільки писати. Головний лікар взнавши, що Білик з Опішні, сказав, що це центр кераміки. Білик признався, що він сам гончар. Лікар зрадів. Попросив щось зліпити. Той щось зліпив на сире, бо ніде було випалити. Лежати в госпіталі виходило два з половиною роки. Але жінка написала: «Їдь додому, тут тебе ждуть діти, постійно бога просять, щоб батько був живий». І Білик відпросився додому.

Непогано виступила Великодна. Говорила про Селюченко більш ніж про себе. Про те, що жила в нужді, без допомоги. Що Щура постійно страждала. Що вдягнена лягала спати, а під кроваттю глина за ніч замерзала… Сподобався виступ і Денисенка. Хороше вміє говорити. Настенко Л. Д. показувала багато слайдів… Виступали С. Яценко, Ганжа Петро,.. Таня Марченко, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло, його дружина, Китриші, ще дехто. Потім був концерт у клубі» [3].

 

«08.01.1997 Середа

Дзвонив Власенко (письменник. – В. З.)… Не спав половину ночі. Встав десь в 7.40. Ходив на зарядку. Далі сидів за столом. Ходив на 12 годин в журнал «Дошкільне виховання». Здав статтю. Там новий літредактор – неприємний тип, який тут же став кромсать текст, «вправлять» мені мозги. Дома пробував друкувать розділ «Земля і корені» (розділ з книги Леоніда Сморжа «Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)» . – В. З.).Снився паскудний сон. Дзвонила НТГ, як завжди довго говорили» [4].

 

«09.01.1997 Четвер

Ходив на зарядку у вісім. Сидів за столом до 14.30. Пообідав, подрімав і знову сидів до восьми. Передрукував розділ «Зав’язь і плід» (розділ з книги Леоніда Сморжа «Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)». – В. З.).…Подзвонив і М. І. Денисенко – кераміст з Василькова. Погано мене чув, каже, що хоче зустрітись, що посилав мені листівку чи листа. Запрошує у Васильків. Мене майже не чув.

Потепліло – вдень, мабуть 7-10 градусів. Вже в 20 годин тридцять хвилин дзвонив Гончаров Володя (дайвер, працював з Леонідом Сморжем в одній групі. – В. З.). Баль перейшов на іншу роботу» [4].

 

«11.01.1997 Субота

…Одержав листа від Люди Гірченко, поздоровлення від М. І. Денисенка – художника з Василькова. Хоче зустрітись, поговорити…» [4].

 

«15.01.1997 Середа

Тиждень не був дома. В Млини 14-го виїхав з Києва. Більшість пасажирів не бере постіль – економлять гроші. В Опішні зайшов до М. Пошивайла. Поснідали і подзвонив до Саші. Він прислав машину, і я до обіду говорив з ним, і слухали записи Селюченко…» [4].

 

«17.01.1997 П’ятниця

До Тарапуньки (гребля на колишній річці Тарапуньці, що в Опішному. – В. З.)довіз на мотоциклі Іван Скрипник. В Музеї переслухав записи на магнітофоні Селюченко. Переглянув листи Селюченко до О. Пошивайла. Кінець роботи музею і я з Іриною (Чиркою, племінницею, що працювала в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. – В. З.)зайшли до Люби Петренко. Вона в подарованім мною світері, рада. Дала банку вишневого варення і яблук» [4].

 

«14.07.1999 Середа

…Їздили всі в Музей і в Колегіум, де учасники симпозіуму зайняли весь перший поверх і усердно ліплять. Зайшов туди і Омеляненко… Їздили на городище» [5].

 

«22.07.1999 Четвер

Спав до семи. Ходив купатись. Їздив на базар. Заїхав в Колегіум до керамістів, які усердно трудяться, поспішають до 1-го числа – конкурс. Зустрів там Печорного (сусіда Саші. – В. З.)і М. Денисенка з Василькова…» [5].

 

«23.07.1999 П’ятниця

Готував назавтра виступ. Саша, коли я заїхав до дідової хати, зобов’язав, потім дзвонив, щоб я запросив П. П. Біляк (малювальниця з Міських Млинів. – В. З.).Був у неї 3 години – не погодилась» [5].

 

«24.07. 1999 Субота

Як і вчора сидів над виступом на ювілей Пошивайлів. На 16 поїхав з родичами Германів на відкриття хати-музею старих Пошивайлів. Були учасники симпозіуму, представники селищної ради, Омеляненко, Китриші. Ходили на кладовище,.. в клубі вечір Пошивайлів. Концерт, спогади. Я також кой-що згадав. Без доповіді, матеріалів до неї. Дома був у 22.30…» [5].

 

 

 

«31.07.1999

…До 19.00 працював в журі… В 20.00 вечір лауреатів. Виступив коротко і я. Їхав назад втомлений. Тому не зупинився на міліцейську машину з мигалками. Вони догнали, довго нюхали, марудили загрозою штрафу. Обійшлося. Дома був в 23.30» [5].

 

«01.08.1999

Встав в сім. Їздив з Танею на базар, з метою купити мішок цементу. Дома перевдягся і поїхав в Музей. Йшла процедура проведення підсумків симпозіуму кераміки… В 16.00 фуршет разом з працівниками музею. Після обговорення разом з критикою… вечеря. Попрощався з деким і в 21.00 був дома. Десь пропали окуляри, і я беззбройний. Погода хмарна, сіра» [5].

 

Листи Михайла Денисенка до Леоніда Сморжа свідчать про повагу та тепле, дружнє ставлення автора до вченого.

 

«Добродення Вам, вельмишановаий Леонід Опанасович!

Стільки пройшло часу, відколи Ви зробили такий невдалий візит до мене у Васильків, і такий тривалий час мого загадкового мовчання…

Правда, я декілька разів телефонував до Вас, але невдало, а потім насунулися всілякі турботи, які не сприяють благодатній аурі побачення…

Як би там не було, але в питаннях з приємними моїй духовності людьми я вважаю себе завжди щасливою людиною, а тим паче, що ти збагачуєшся вірою, що грішне наше суспільство повинно все таки врятуватися від деградації і страшного суду-загибелі.

Отже, контакти – єднання людей свідомих національно – це наш громадянський обов’язок перед Батьківщиною, святою, багатостраждальною.

Оце пишу і цим листом прошу у Вас щиросердечного вибачення… З Вами конкретно домовимось про дату зустрічі. Я Вам орієнтовно напишу, попереджу, щоб ця зустріч у нас була хорошою у всіх відношеннях, а наші подальші стосунки набули бажаної періодичності, враховуючи сприятливі обставини для цього. У своїх стосунках з людьми, навколишнім середовищем стаєш все більшим філософом. Думок багато і песимістичних, але ж «світ належить оптимістам», бо песимізм паралізує волю і діяльність… Будьмо в доброму часі, діймо!

Тисну Вашу правицю!

До доброї щиросердної зустрічі!

Ваш Михайло Денисенко

12-13.V.97»[1].

 

Вітальна листівка з Хрещенням Господнім

«Шановний Леонід Панасович!

Незабутня зустріч з Вами в Національному Музеї гончарства в Опішному!

Мені вже давно потрібно зустрітися з Вами, але якось не було часу, бо увесь цей рік задіяний був у творчих виставках та інших клопотах. Маю надію, що цей рік ми започаткуємо з Вами бажаним побаченням… Коли буду в Києві – подзвоню Вам, а Ви, будь ласка, напишіть коротеньку інформацію щодо нашого спілкування. Треба, треба побути разом! А поки що хай ця листівочка несе у Вашу оселю мої щиросердечні побажання добра, любові і радості святкової! Добродення Вам і родині Вашій в Новому Році!

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

З добрими побажаннями Михайло Ів Денисенко

3. І. 97» [2].

Джерела:

  1. Лист Михайла Денисенка до Леоніда Сморжа. 12-13.05.97// Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства, Ф.18–4/643.
  2. Лист Михайла Денисенка до Леоніда Сморжа. 12-13.05.97// Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства, Ф.18–4/644.
  3. Щоденник Леоніда Сморжа. 1995 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.18–1/130.
  4. Щоденник Леоніда Сморжа. 1997 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.18–1/132.
  5. Щоденник Леоніда Сморжа. 1999 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф.18–1/134.

 

Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа