Секрет людського безсмертя (до 90-річчя від дня народження філософа, колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа)

Леонід Сморж. Євпаторія, Крим. 1945. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

Леоніду Опанасовичу Сморжу доля подарувала довге, насичене подіями життя. Він народився 7 листопада 1927 року в селі Орданівка Диканського району, що в Полтавщині. Ріс у великій сім’ї. У тридцятих роках родина перебралася до містечка Опішного, потім – до села Міські Млини, що неподалік гончарної столиці. У ці тяжкі часи його мати, Анастасія Василівна Марченко, усіма силами намагалася врятувати дітей від голоду. Війна принесла нові нещастя: жахливі роки окупації, загибель брата Петра, розстріл вітчима Гордія Чирки, нестатки. Як тільки був визволений Краснокутськ, де родина переживала фашистську окупацію, Леонід Сморж вирішив піти на фронт. Простуючи дорогами Другої світової війни, на кожному кроці втрачаючи друзів, він навчився цінувати кожен прожитий день, кожну хвилину. Хлопець був невисокого зросту, худорлявий і виглядав навіть молодшим, ніж був насправді, але добре знав місцевість, де проходила лінія фронту. Краснокутськ, Котельва, Рублівка, Лихачівка, Васьки – села й селища Полтавщини, де він бував. Спочатку юного бійця взяли ординарцем, але хлопцеві здалося, що це лакейська посада, і Леонід Сморж потрапив рядовим у піхоту. Помітивши його вправність у стрільбі, Герой Радянського Союзу Яків Сметньов забрав Леоніда Сморжа до снайперського взводу, яким командував. Під час боїв за Полоцьк юнак був поранений. Після лікування – коротка відпустка і направлення до військового училища, яке мав сам обрати. Хлопець давно мріяв служити на флоті, тож вибрав Школу морської авіації, що базувалася в Новому Афоні на Кавказі. За рік пройшовши дворічну програму, стрілець-радист Леонід Сморж розпочав службу на Чорноморському флоті. Потім була Балтика.

Леонід Сморж (зліва направо, другий у першому ряду) на конференції снайперів 2-го Прибалтійського фронту. Квітень, 1944. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства

Сім років строкової служби, три бойових ордени, демобілізація і жодної цивільної спеціальності. Поки служив на флоті, свій невеликий пайок хлопець надсилав матері й молодшим братам із сестрою. Тепер, лишившись без засобів для існування, він намагався якнайшвидше знайти роботу. Його спроби влаштуватися на китобійне судно не увінчалися успіхом. Повернувшись додому в Міські Млини й побачивши, в якій бідності живе його родина, Леонід Сморж вирушив на пошуки роботи до Полтави. Працюючи на будівництві, він навчився робити копії картин у приватній майстерні земляка Володимира Дичка. З того мав якийсь підробіток. Зовсім випадково, одного разу зайшовши до спортзалу, де йшли змагання з гирьового спорту, вирішив узяти участь у них і переміг. Потім виступав у «Конкурсі сільських силачів» від Полтави, а далі все нові й нові змагання. Скрізь показував відмінні результати. 1951 року Леонід Сморж виборов першість України з гирьового спорту в легкій вазі. Його запросили на навчання до Школи тренерів при Київському інституті фізкультури і спорту. Хоч вдома ще було сутужно, але матері стало легше: діти дорослішали, хтось пішов до ремісничого училища, хтось уже служив у армії. Леонід вирішив прийняти запрошення. Багато тих, з ким він навчався, лишилися його друзями на все життя: доктор мистецтвознавства, професор Дмитро Горбачов, суддя Міжнародної категорії Василь Драга та багато інших. З великою повагою Леонід Сморж згадував свого педагога Андрія Миколайовича Горбунова, який був дуже освіченою людиною. Спілкування з ним примушувало молодого спортсмена займатися самовдосконаленням, з’явилося непереборне бажання отримати вищу освіту. 1953 року Леонід Опанасович вступив до філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Того ж року він одружився з художницею Іраїдою Малковою. У шлюбі народився син Вадим.

Леонід Сморж на фіналі республіканських змагань з важкої атлетики. Київ. 1951. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства

Не так просто було водночас бути студентом стаціонару і тренером секції зі штанги. Доводилося все встигати: вчитися, викладати, їздити на змагання, відвідувати літературну студію імені Василя Чумака, освоювати ази операторського мистецтва в університетській кіностудії. Вступивши до аспірантури, Леонід Сморж почав працювати лаборантом на Кафедрі психології. Свою кандидатську дисертацію він присвятив кіномистецтву. 1965 року вдало захистившись, Леонід Опанасович став викладачем Київського державного педагогічного інституту імені Олексія Горького (нині – Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Більше тридцяти років він пропрацював у цьому виші. 1986 року захистив докторську дисертацію.

Леонід Сморж та Іраїда Малкова після одруження. Київ. 1953. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства

У 1960-х – 1990-х роках вчений активно займався збиральницькою діяльністю. Познайомившись із гончарським подружжям – Гаврилом і Явдохою Пошивайлами, талановитими майстрами Іваном Біликом, Василем Омеляненком, Михайлом Китришем, Володимиром Нікітченком, Василем Біляком, Григорієм Тягуном та багатьма іншими, він загорівся бажанням мати власну колекцію опішненської кераміки. Спілкування з опішненськими гончарями та малювальницями дало можливість не тільки отримати з їх рук найкращі зразки народного мистецтва, а й мати унікальний матеріал для наукових досліджень, темою яких була роль і місце творчої особистості в сучасному суспільстві. У цей період починають з’являтися його перші статті на захист опішненских гончарів, яким доводилось потерпати від свавілля чиновників. Було написано кілька монографій: «Світ десяти муз: Мистецтво і дійсність» (1973), «Орфей в эпоху звездолетов» (1989). 2001 року вийшла його праця «Особа і суспільство (філософсько-психологічний аспект)». Однією із найвизначніших його робіт є монографія «Гончарівна (одержима керамікою)» (2004), присвячена опішненській гончарці Олександрі Селюченко, з якою він був знайомий ще з юнацьких років. Уже будучи професором Київського міжнародного університету, Леонід Сморж написав два навчальних посібника для студентів «Філософія» (2004) та «Естетика» (2005).

Леонід Сморж за кінозйомками. Київ. Квітень 1957 року. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства

Леонід Опанасович був одним із тих, хто першим підтримав ідею створення Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, а потім активно включився в розбудову цього закладу. В останні дні свого життя, перед відходом у вічність, учений подбав про те, щоб його колекція творів народного мистецтва (1500 експонатів, серед яких 700 – опішненська кераміка) була передана Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному, зокрема, його генеральному директору Олесю Пошивайлу вчений довірив і видання своєї останньої книги «Розповіді про незабутнє і незабутніх (спогади)». Вченого не стало 22 липня 2009 року. На питання «У чому велич людини і який сенс буття?» він написав, що про пройдений життєвий шлях слід судити не по тому, скільки лишив у спадок статків. Іноді «людина – без високих звань і чинів, капіталів і майнової нерухомості. Але в неї була велика і щедра душа, у своєму житті вона керувалась найвищими неперехідними духовними цінностями, не заплямувала себе жодним аморальним учинком. То ж хіба не в цьому проявляється велич людини і її святість? В цьому ж і секрет людського безсмертя».

Леонід Сморж. Київ. Середина 1960-х років. Автор фото невідомий. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства

Те саме можна сказати і про Леоніда Сморжа. Унікальну колекцію, яку він зібрав, можна побачити в будинку, де ріс учений. Нині там відкрито Меморіальний музей-садибу філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа. Вона функціонує в селі Міські Млини, неподалік Опішного, уже сім років. Окрім звичайних екскурсій, тут відбуваються майстер-класи з гончарства, творчі зустрічі, етнографічні свята, нічні екскурсії, квест-конкурси, вікторини та багато іншого. Мабуть, більшість із тих, хто відвідав це місце, зачиняючи двері Музею-садиби, задає собі запитання: «Як і для чого я живу на Землі?».

У сімейному музеї родини Пошивайлів: (зліва направо) Олесь Пошивайло, Гаврило Пошивайло, Явдоха Пошивайло та Леонід Сморж. Опішне, Полтавщина. 05.08.1987. Фото Ярослава Дацюка. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства

Леонід Сморж (ліворуч) на святкуванні 80-річчя Василя Омеляненка. Опішне, Полтавщина. 2005. Фото Олеся Пошивайла. Національний музей-заповідник українського гончарства, Національний архів українського гончарства

Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби
філософа й колекціонера опішненської кераміки
Леоніда Сморжа

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити