З чого починається колекція

   Багато відвідувачів Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера Леоніда Сморжа, ділячись своїми враженнями від екскурсії, говорять: «Я також хочу колекціонувати твори народного мистецтва». Така ж думка зародилася свого часу і в Леоніда Опанасовича, коли він, познайомившись із Явдохою Данилівною і Гаврилом Ничипоровичем Пошивайлами, побачив і самі вироби неперевершеного гончарного дуету. Леонід Сморж почав відвідувати завод «Художній керамік», щоб поспілкуватися з іншими гончарями й малювальницями. «Поступово я пройнявся їхніми інтересами, проблемами , думами й настроями», – писав він у своєму щоденнику. Вчений потоваришував з багатьма гончарями, і ця дружба ніколи не переривалася. Глибоко схвильований майбутнім гончарства, Леонід Опанасович опублікував у газеті «Правда» та кількох журналах свої статті на захист Опішного як народного художнього гончарного осередку. Влітку, відпочиваючи у Міських Млинах, філософ майже кожного дня бував у Гаврила Ничипоровича та Явдохи Данилівни, подовгу розмовляв з ними, спостерігав за тим, як маестро працює за гончарним кругом.

Ось як Леонід Сморж пригадує про це у своїй останній книзі «Спогади про незабутнє і незабутніх»: «…Він бере більшу за попередні глиняну грудку, кинувши її в центр круга, що крутиться, тихим голосом говорить мені:
    – Зроблю тобі тикву…
  І ось через якісь хвилин дві-три під його руками, ніби силою чаклунства, поблискуючи вологими боками, виросла чудової форми посудина… Він обережно і ніжно бере виріб і ставить неподалік від себе». Вченого захоплювали не тільки талант і майстерність Гаврила Ничипоровича та Явдохи Данилівни Пошивайлів, а перш за все їх щирість та доброзичливість, мудрість та філософське ставлення до життя.
Першими експонатами колекції Леоніда Сморжа стали глиняні вироби родини Пошивайлів, яка подарували йому близько 190 своїх виробів, що становить більше третини всієї колекції Леоніда Опанасовича.
Пізніше він згадував: «Поступово я став одержимий колекціонуванням опішненської кераміки. Коли я їхав після канікул з Опішного в Київ, то був, як кажуть, „по зав’язку” завантажений керамікою: глечиками, куманцями, горщиками, макітрами, левами, баранами тощо. Значну частину цього я роздаровував уже в Києві, решта ж поступово складала мою колекцію. На початку сімдесятих років вона стала досить поважною і являла собою значний інтерес, а мені приносила велике естетично-художнє задоволення. Це, мабуть, було єдиним, що складало моє багатство, бо про інші його прояви я ніколи не мріяв».
  Розпочавши збиральницьку діяльність у 1960-х роках, Леонід Опанасович Сморж не припиняв її до кінця свого життя.

Інна Прокопенко,
редактор видавництва
«Українське Народознавство»
Національного музею-заповідника
українського гончарства в Опішному