Де в Міських Млинах виготовляли селітру?

    Чимало цікавих історій про козацьку минувшину я ще в дитинстві чула від доброго товариша нашої родини Леоніда Опанасовича Сморжа. Розповідав учений і про виготовлення селітри(одна з основних складових пороху) в Полтавщині. Пізніше я дізналася, що в першій половині XVIIстоліття на берегах р.Ворскла було розпочато закладання «буд» – підприємств для виробництва поташу та селітри. Під час визвольної війни 1648–1654 років контроль за виготовленням цієї стратегічно важливої продукції здійснював безпосередньо Богдан Хмельницький. У містечку Опішне та його околицях діяло відразу кілька селітроварних заводів, тому саме тут 1737 року було створено найбільшу в Україні селітряну компанію, яка протягом 1740-х – 1750-х років укладала договори вже з російським урядом на постачання селітри, внаслідок чого зобов‘язувалася постачати від 8,5 до 11 тисяч пудів цієї сировини.

Людмила Куц показує місце, де варили селітру. Міські Млини, Полтавщина. 23.09.2011. Фото Вікторії Зубань. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства

    В історичних документах того періоду найчастіше згадуються прізвища опішненських  селітроварів Балясних, Тимченків, Кир‘якових. На південь від Опішного та Міських Млинів знаходиться урочище, яке й понині носить назву Баляснівщина. Це досить великий лісовий масив, що зберігся ще з незапам‘ятних часів. Ймовірніше за все, ці землі належали родині Балясних, адже хто мав досить дерева, міг виготовляти не тільки селітру, а й порох, оскільки для широкого виробництва було потрібне деревне вугілля.

   За переказами місцевих жителів селітру варили і в Міських Млинах (неподалік Опішного). Так, на власному городі Людмили Куц, жительки Міських Млинів, є місце, де ґрунт залишається сухим навіть  під час найбільшої зливи. Саме там, за її словами, і виготовляли селітру. Про це Людмилі Дмитрівні розповідав дідусь-гончар-мисочник Трохим Іванович Кизименко. Нині пані Людмила мешкає по вулиці Котелевській на виїзді з села. Якщо уважніше придивитися до ландшафту місцевості, до заглибин, які залишило старе русло Ворскли, то можна зробити висновок, що піч для виварювання селітри була збудована саме на березі річки.

   Про те, що Ворскла міняла русло, ми дізналися під час етнографічних експедицій до старожилів Івана Дирикаптана та Варвари Перепелиці (Міські Млини). З їх слів стало відомо, що у зв’язку з будівництвом великої кількості млинів на Ворсклі, річка змінила напрямок. Хто знає, можливо, науковцям десь тут і треба шукати таємничий «Опошлінський перевоз», що згадується в козацьких грамотах та літописах, адже землю для виготовлення селітри брали найчастіше зі старовинних курганів та земляних валів, а вони розташовані найближче, якраз на протилежному березі Ворскли біля села Лихачівка за 2-3 км від Міських Млинів.

Вікторія Зубань,
завідувач Меморіального музею-садиби філософа й колекціонера
опішненської кераміки Леоніда Сморжа