Учений і колекціонер Леонід Сморж надзвичайно любив літні вечори. Це був час відпочинку, час візитів, час спілкування з друзями. Він часто бував і в будинку моїх батьків у Міських Млинах. Мама готувала вечерю, і потім ми довго сиділи за родинним столом, надворі біля сушні, слухаючи неймовірні розповіді Леоніда Опанасовича. Він був прекрасним оповідачем, ерудованою людиною, а для мене – найкращим другом і порадником. Минають дні, роки, і ніхто ніколи вже не зможе повернути  той час, ті неповторні миті, коли, притулившись до теплого боку сушні, я захоплено слухала історії про далекі подорожі. Батько підкладав дрова, а по всьому садку розливався терпкувато-солодкий запах сушених груш і яблук. Дим відганяв набридливих комарів. Було приємно й затишно. Кицька дрімала на моїх колінах, їжаки шурхотіли в траві, і десь зовсім поряд грав на своїй скрипочці цвіркун… Коли буває сумно, я згадую рясні зорі над батьковим садком, запах сушених яблук і диму, дивовижні оповіді Леоніда Опанасовича. Хочеться з кимось поділитися цими спогадами… Так і з‘явилася ідея провести нічну екскурсію в Меморіальному музеї-садибі філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа.

   Фото- і кіномистецтвом учений і колекціонер  Леонід Опанасович Сморж  почав захоплюватися ще в студентські роки. На той час у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка існувала кінолабораторія, яку він і відвідував. Ось як Леонід Опанасович розповідав про це: «На старших курсах мій інтерес змістився до кінозйомки. При університеті була навчально-методична кінолабораторія, при якій був і студентський гурток… Я займався здебільшого операторською роботою. Із того, що варте уваги, можна назвати знятий мною як оператором фільм «Пам‘ятники архітектури Києва домонгольського періоду», автором і сценаристом якого був Григорій Никонович Логвин – великий спеціаліст у галузі мистецтвознавства й архітектури, історії України».

   Меморіальний музей-садибу філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа було відкрито 1 липня 2009 року. Колекція, що налічує тисячу п‘ятсот п‘ять творів гончарного мистецтва, живопису, української вишивки, писанкарства, нині  експонується в невеликому сільському будинку, де свого часу зростав майбутній учений. Будівля, зведена на початку 1930-х років, має незвичайну історію. Ось що про це у своїй книзі «Про незабутнє і незабутніх (спогади)» писав Леонід Опанасович Сморж:

   «Наприкінці 1934 року вітчим купив на торгах хату розкуркуленого в селі Міські Млини, що біля тогочасного райцентру Опішне… Хату купили недобудовану наполовину: дві з чотирьох кімнат були невідштукатурені і вікна в них були без рам. Недобудованими залишилися і піддашки (веранда). Нежила частина хати майже до кінця сімдесятих років так і залишалася у своєму первісному вигляді. Вона служила сараєм, хлівом, де тримали кіз, свиней, кролів. Була там і яма для картоплі, відбувалися зібрання навколишньої дітвори, різноманітні ігрища й забави. В нашому дворі завжди було людно й гамірно, лунали радісний сміх і голосний плач. Моя мати терпляче ставилася до всього цього, бо сама виросла в багатодітній сім‘ї і звикла до галасу й дитячої метушні, дитячих радощів і печалей».